Усе було б прекрасно, якби мама не поводилась в нас вдома, як квартирантка

Після того, як не стало батька, ми з чоловіком вирішили взяти маму до себе. Вона продала свій будиночок в селі, а ми свою однокімнатну квартиру й купили трикімнатну. В одній кімнаті розмістились ми з чоловіком, в другій – мама, а в третій, яка слугувала ще й вітальнею – наші шестирічні донечки-близнючки.

Мама в мене ще не пенсіонерка, в селі працювала бухгалтером у сільраді, тому після переїзду одразу взялась шукати роботу. І знайшла – зараз працює в бухгалтерії на невеликому підприємстві. Зі своєї зарплати мама дає частину грошей на оплату комунальних послуг та продукти, адже харчуємось ми всі разом. З дітьми у мами стосунки чудові, до нас з чоловіком вона не лізе, ніколи втручається в наше особисте життя, мене не навчає вести господарство.

Словом, усе було б прекрасно, якби мама не поводилась в нас вдома, як квартирантка. Зараз поясню. За два роки, які ми живемо разом, мама жодного разу навіть супу не зварила – каже, що їй ніколи, бо працює. Я, на хвилиночку, теж працюю вчителем у музичній школі. В мене уроки закінчуються близько шостої вечора. Поки маршруткою доїду додому, зайду за продуктами – то вже майже восьма. А мені ще варити, прибирати, з дітьми уроки вчити та приділити час чоловікові.

Мама ж працює до п’ятої. Дорогою додому вона може зайти в кафе випити кави з колегами. Потім, не спішачи, мама приходить додому, приймає душ, вечеряє, тим, що я приготувала та йде до своєї кімнати дивитись серіали або читати. Ні, я не проти того, що мама приділяла час собі, але коли вона бачить, як я, стомлена пізно ввечері готую їсти або прибираю, навіть не запитає чи треба мені допомога. Ба більше, мама навіть посуд за собою не миє, не кажучи вже за онуками. Коли кошик для брудної білизни, буквально, переповнений нашими речами, мама спокійно кидає в пралку одну-дві своїх кофтинки й пере, навіть не подумавши попрати ще й наші речі.

Або хочеться мамі, скажімо, морозива. Як ви думаєте, скільки порцій вона купує? П’ять? Та де там. Тільки одну – собі. Коли ж я купую щось смачненьке, то купую всім – й мамі також. Так, вона дає частину грошей на крупи, олію, муку, я це розумію. Але як можна купити один шоколадний батончик тільки для себе, знаючи, що тебе дома очікує двоє онуків? Цього я зрозуміти не можу.

Вирішила якось поговорити з мамою про наболіле. Та вона вдала, що не розуміє, в чому проблема.

«Я, – каже, – частину грошей на квартиру дала? Дала. На комунальні послуги й продукти скидаюсь? Скидаюсь. Ну а те, що не готую, не прибираю, з онуками не допомагаю – це вже, вибачте, не мій обовязок. Я тобі прала-готувала-прибирала, коли ти була дитиною. Думаєш, я не стомлювалась? Ще і як! І так само як ти на роботу ходила. Зараз твоя черга. Тому я тобі, доню, нічого не винна!»

От я зараз і думаю: мама права і я забагато себе жалію, чи все ж вона могла б трохи допомагати мені по господарству? Чоловік каже, що вона просто добре влаштувалась, щоб нічого не робити. А ви що скажете?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

six + 8 =

Усе було б прекрасно, якби мама не поводилась в нас вдома, як квартирантка