Усі люди, які колись говорили, що з такого раннього шлюбу не вийде нічого путнього, зараз почали заздрити моїм батькам, мовляв, пощастило, так пощастило

Мої батьки були ще дуже молодими, коли вирішили побратись. Мама ледве закінчила школу, коли дізналась, що на світ маю з’явитись я. Так, це не входило в їхні плани, адже мама хотіла вступити в інститут, а тато – його закінчити, але вдячна батькам, що вони вирішили залишити мене, не дивлячись на осуд з боку інших людей. Напевно, я завжди завдячуватиму їм усім, що маю.

Мама поставила на хрест на мріях про вищу освіту, адже незадовго після весілля народилась я і вона, молода дружина, змушена була замість зошитів возитись із пелюшками. Тато приходив втомлений після занять в інституті й змушений був іти ще на завод, аби прогодувати нас з мамою. Жили ми всі тоді в тісній кімнаті в гуртожитку, яку батькові виділили як сімейному студентові. Коли мені ледве виповнилось два, мама дізналась, що вагітна вдруге. Усі родичі та знайомі радили батькам не народжувати цю дитину, адже це було нераціонально.

«Вам і самим їсти нічого, – говорили вони, – куди вам ще одну дитину

Але батьки не хотіли нікого слухати й вирішили залишити мого братика. Сергій народився рівно на Новий рік. Мама говорила, що в них тоді не було грошей на святковий стіл і вона варила картоплю, коли почались потуги.

Словом, ми уже чотирьох, продовжили жити в маленькій кімнатці в гуртожитку. Нехай у моїх батьків не було грошей, але в них було найцінніше – кохання. Вони любили один одного й любили нас.

Саме любов змушувала батька працювати по дві зміни на заводі. Саме через любов до нас мама віддавала останнє, часто залишаючись голодною.

На щастя, тяжкі роки пройшли й батьки змогли пережити фінансові труднощі. Після закінчення інституту тато зміг влаштуватись на хорошу роботу, а згодом ми переїхали у квартиру, нехай і орендовану, але повноцінну – з двома кімнатами та кухнею, де не було інших господинь, крім мами.

Коли мені було десять, фінансове становище нашої сім’ї значно покращилось. Ми купили квартиру й автомобіль. Тато зміг відкрити власну справу. Мама так і не пішла навчатись. Вона вирішила, що її покликання – оберігати сімейний затишок, який вони так ретельно створювали разом з татом.

Усі люди, які колись говорили, що з такого раннього шлюбу не вийде нічого путнього, зараз почали заздрити моїм батькам, мовляв, пощастило, так пощастило. Але я не вірю в долю, чи везіння, я знаю, що щастя створюється своїми руками не завдяки хорошим обставинами життя, а всупереч тяжким.

Я дякую батькам за все, що маю і найголовніше – за приклад ідеальної сімї. Адже це – найбільше багатство.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

17 − twelve =

Усі люди, які колись говорили, що з такого раннього шлюбу не вийде нічого путнього, зараз почали заздрити моїм батькам, мовляв, пощастило, так пощастило