Усиновили хлопчика

Я верталась із роботи увечері та зустріла біля пекарні свою колишню однокласницю. Ми розговорились про життя, як в кого пройшли роки після закінчення школи, хто де працює, про наші сім’ї. Як вияснилось Алла працювала завідувачем дитбудинку, а я бухгалтером на фірмі. З того часу як ми бачились в останнє минуло років десять, я і не замітила, як пройшла година часу біля тієї пекарні за розмовами. Аж тут нас перебив телефонний дзвінок від мого Саші, він вже був в дома та чекав мене запитав, що приготувати на вечерю, я розповіла, що зустріла однокласницю і трохи затримуюсь. Я розповіла Аллі, що одружена вже сім років із чоловіком, але так сталось, що в нас не може бути дітей. Ми обмінялись телефонами та вирішили домовитись про зустріч.

Прийшовши до дому я побачила, що мій Саша вже приготував вечерю та подав саме на стіл. Я подивилась на нього і сказала, який би ти був хороший тато. Він сказав з усмішкою, а я і є такий. Я розповіла про Аллу і те, що вона працює завідувачем в дитбудинку і запитала у чоловіка, може, це наш шанс для того, щоб усиновити дитину? Саша був не проти, але його турбувало тільки те, яка спадковість буде у цієї дитини. Я була впевнена, що ми з чоловіком могли добре виховати дитину, але те, що заложено від біологічних батьків змінити не можна буде, раптом вони були алкоголіками чи ще гірше. Ця думка не покоїла мене, але все ж я домовилась на наступному тижні зустрітись з Аллою і поговорити про це.

Настав день нашої зустрічі, ми домовились зустрітись у кафе поблизу нашого дому. Ми почали розмову про те, що хотіли б усиновити дитину. І я розповіла про нашу розмову із Сашею про те, що у дитбудинки діти попадають із різних сімей, деякі діти сироти, а декого лишили батьківських прав через зловживання. Алла розповіла, що так діти бувають із різних сімей, але є на приміті в неї один хлопчик, дуже б йому потрібна була увага сім’ї. Каже дуже тихий і дуже спокійний. І ось вирішили ми з Сашею заїхати в дитбудинок подивитись на цього хлопчика. І справді такий тихий навіть трохи заляканий.

 

Вирішили зайнятись документами для усиновлення. Благо Алла допомогла нам у цьому і нам швидко дозволили та підписали усі необхідні документи для всиновлення. Але вдома почався справжній жах. Хлопчика звали Антон, він дуже полюбив Сашу і слухався його у всьому, а на мене абсолютно не звертав уваги та ігнорував всі мої прохання до нього. Одного дня я проснулась і коли збиралась на роботу побачила, що моя сумочка порізала ножицями.

Так тривало близько трьох місяців, я все надіялась, що він звикне до мене і до нових змін і прийме мене також. Але мій терпець увірвався коли я побачила його в ночі посеред кухні з ножем у руках. Що він хотів зробити ніхто не знав. Ми вирішили повернути Антона назад у дитячий будинок, очевидно нам не пощастило. Ми просто приїхали з Сашею написали заяву про відмову та відвезли Антона назад.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

19 − 11 =

Усиновили хлопчика