Уже за місяць Оля стала б його законною дружиною. Вони уже і ресторан замовили, і гостей запросили. Але оте несподіване відрядження усе змінило. Після нього Оля тиждень ходила сама не своя, додому поверталася дуже пізно, а потім зібрала свої речі й просто пішла. Біля під’їзду на неї уже чекало дороге авто. «Пробач, але я вибрала іншого», – сказала Сергію наостанок

В обідню перерву двоє колег неквапливо п’ють каву та обговорюють останню подію, що ось уже тиждень є чи не єдиною темою для розмов у їх офісі.

– Мені їх пара так подобалася. Ну чому нашому Сергію так не щастить? Два роки зустрічатися з дівчиною, готуватися до весілля і тут на тобі.

– Так, шкода його. Вони ж уже і квартиру спільну винайняли. Жили там разом пів року. Батьки уже сваталися. Їздили один до одного в гості. Ресторан замовили, гостей запросили. Хто б гадав, що таке може статися?

– Ти знаєш, а я от думаю, як воно мене усе минуло. Я ж, як тільки Оля до нас прийшла, також на неї відразу оком накинув. Симпатична така білявка. І фігура у неї гарна.

– Вона тоді не лише тобі сподобалася. Багато хто з наших її на побачення запрошував. Та у них нічого не вийшло. Ольга сама серед усіх кавалерів Сергія примітила й більше ні на кого уваги не звертала. А що? Він у нашому відділенні банку найперспективніший молодий фахівець. Начальство його любить, потихеньку службовими сходами просуває. Абсолютно заслужено, якщо чесно.

– Згоден я, згоден. Ні у мене, ні у когось іншого не було жодного шансу. Таких жінок не вибирають. Вони самі обирають.

– Так, Ольга дійсно дівчина не промах. З її зовнішністю та діловою хваткою далеко піде.

– Хто його знає, якби не оте відрядження, ми б через місяць усім офісом на весіллі гуляли. Треба було Сергію Ольгу тоді нікуди не пускати. Хоча, як було заборонити. Робота є робота. Думаю, якщо воно вже до того йшло, то, можливо, й не у відрядженні зовсім справа.

– Сергій казав, що Ольга з того відрядження повернулася сама не своя. Тиждень ходила, мов у воду опущена. Все щось думала, думала. Додому щодня повертала пізно. У неї якісь усе відмовки були. То до фітнес-центру, то до косметолога, то у головному офісі затримали, то до батьків або подруги у гості. Де вона була насправді, тепер не дізнаєшся. Не слідкувати ж за нею Сергію було? Та і з якого переляку. У них же таке кохання було. Один без одного й на хвилину залишитися не могли. Ольга у соціальних мережах щодня викладала декілька фото їх «кохання на все життя». Отак і підписувала. А зараз там нічого немає. Усе видалила. Інший у неї тепер.

– А що вона Сергію сказала? Що пояснила?

– Сергій в усе, що сталося, ніяк повірити не міг. Ішов за нею слідком аж на вулицю. Просив повернутися, або хоча б поговорити з ним. Вона ж мовчки зібрала свої речі й просто пішла. А біля під’їзду на неї уже чекало дороге авто. «Пробач, але я вибрала іншого», – оце й усе, що вона сказала.

– А хто цей новий кавалер взагалі такий? Звідкіля узявся?

– Якийсь діловий партнер та друг нашого директора. Також банкір. Наш начальник їх з Ольгою на діловій зустрічі й познайомив.

– Та у нього від таких як Ольга, швидше за все, відбою немає. Ти його бачив?

– Так. Декілька разів був у нашому офісі. Виглядає молодо. Йому десь тридцять – тридцять п’ять. Високий, чорнявий. Я ж тобі не жінка й сказати, симпатичний він чи ні, не можу, але не страшний точно. Звичайний. Думаю, не зовнішність робить його привабливим, а гроші.

– Що ж він в Ользі нашій знайшов?

– Ольга не така проста, як здається на перший погляд. Красива, розумна. Навіть дуже розумна. Чимось же його зачепила.

– Що не проста, то не проста.

– Отож. Тиждень усе обдумувала, зважувала, прораховувала. Сергій хлопець гарний, перспективний, але власного житла у нього немає. Машини також. Батьки у нього не заможні, без зв’язків. Все то воно наживне і колись у них би було. Але для цього працювати треба, довго й важко працювати. А у банкіра уже це все є. І навіть більше.

– Знаєш, якби мені зараз підвернулася якась банкірша, я б, мабуть, і тижня не думав.

– Невже покинув би свою Тетяну?

– Ага. А що? Я Тетяною колись зацікавився лише через її трикімнатну квартиру у центрі міста. Мені треба років десять, не менше, працювати, щоб на більш-менш нормальне житло та машину назбирати. Я ж не дурень, щоб відмовитися від того, що саме на голову впало. От і Ольга не дурна. Я її й розумію, й підтримую.

– Не згоден я тут із тобою. А як же кохання?

– Яке там кохання. Це все рожева маячня.

– Не знаю, не знаю. Я б особисто за квартиру та машину не продався. І Сергій наш не такий. Он увесь аж сірий ходить, ніяк після Оліної зради не оговтається. Шкода мені його. І тебе шкода, що отак лише вигодою живеш. Колись воно й до тебе прийде, оте кохання. Подивимося тоді, що ти заспіваєш. А щодо Ольги, то думаю, що ніколи вона Сергія насправді не любила.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

fourteen + nineteen =

Уже за місяць Оля стала б його законною дружиною. Вони уже і ресторан замовили, і гостей запросили. Але оте несподіване відрядження усе змінило. Після нього Оля тиждень ходила сама не своя, додому поверталася дуже пізно, а потім зібрала свої речі й просто пішла. Біля під’їзду на неї уже чекало дороге авто. «Пробач, але я вибрала іншого», – сказала Сергію наостанок