В мене є лише одна донька. Я завжди її любив, вважав, що вона займе посаду в моїй редакції. Але, на жаль, так не сталося. Тепер Ольга стала частиною зовсім іншої сім’ї. Одного разу ми не змогли мовчати і всю правду висловили сватам, після цього донька назавжди віддалилася від нас.

Кажуть, що якщо ти любиш те, що робиш, то в житті не доведеться працювати. Думаю, це саме про нас з дружиною. Вже 25 років ми живемо разом, займаємося улюбленою справою, допомагаємо батькам та доньці. Моя дружина має власний магазинчик, а я – свою редакцію.

Коли наша донька була школяркою, ми вже її готували до того, що вона має продовжити мою справу. Але роки минали, Ольга знайшла свою долю. І її плани різко змінилися. Зять мав великий вплив на доньку. Він хотів, щоб вона працювала разом з ним, продавала в магазині квіти. Зять казав, що йому комфортніше, коли вони вдвох.

Ольга завжди досягала бажаного. Вона ще з дитинства брала мету і йшла до неї. Завжди мріяла про власний журнал. А тут так склалося, що вона стала звичайним продавцем. Якось я не впізнаю свою доньку. Мені дуже не подобався цей вплив зятя та мою Ольгу.

Через деякий час донька повідомила нам, що вагітна. Тепер ми будемо мати онука або онучку. Ця чудова новина зцілила нас. Ми вмить забули про якісь невдоволення. Хоч не так склалося, як я хотів, але це життя доньки і я не мав права їй все змінювати.

Після того, як в нас народився внук Євген, ми часто навідувались до Ольги. Зять був на роботі. Свати теж приходили. Одного разу вони сказали, що Ользі теж треба виходити з декрету, бо сімейний бізнес потребує допомоги. Я був не задоволеним такою думкою.

– В мене теж сімейний бізнес, але Ольга не захотіла працювати там, бо ваш син без неї не може справитися.

– Погано ви просили. Могли просто переписати половину на вашу доньку і все.

– Думаю, я це встигну зробити. А ви свої думки залиште при собі.

Так і завершився наш візит до доньки. Ольга чомусь мовчала. Вона не висловлювала своєї думки. Для мене це було дивно і я сподівався на підтримку.

Наступного дня Ольга зателефонувала до нас. Вона сказала, що ми повинні поважати родину її чоловіка. Тепер вона теж її частина. Якось важко було усвідомлювати цю інформацію. Донька наполягала на ввічливому ставленні до сватів. Вона почала вимагати від нас вибачення. Ольга вбачає це єдиним виходом із ситуації.

Ми з дружиною маємо гідність і не готові були на такі жертви. Тому я сказав, що такого бути не може. Я зрозумів, що втратив доньку. Вона прийняла думку іншої сім’ї. Тепер вона з ними.

Ми завжди будемо її любити. Щоб там не сталося, Ольга наша донька. Заради неї ми переступили свою гордість і таки вибачилися перед сватами. Більше ми з дружиною не вмішувалися в її справи.

Ольга жила з своїм чоловіком, вона виховувала доньку. Зять ходив на роботу. Ми були пасивними спостерігачами в її житті. Ситуація не змінилася і до тепер

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

five + 6 =

В мене є лише одна донька. Я завжди її любив, вважав, що вона займе посаду в моїй редакції. Але, на жаль, так не сталося. Тепер Ольга стала частиною зовсім іншої сім’ї. Одного разу ми не змогли мовчати і всю правду висловили сватам, після цього донька назавжди віддалилася від нас.