Син з невісткою живуть окремо. Спочатку вони жили зі мною, але Маргариті, жінці сина не подобалось ділити зі мною простір. Вона весь час ходила незадоволена, жалілась на мене синові, мовляв, я не даю їй спокійно господарювати.
Словом, переїхали вони в орендовану квартиру. Маргарита, яка до того хоча б намагалась підтримувати зі мною стосунки, зараз взагалі загордилась. До мене не приходила, до себе не кликала й, мало того, так ще й сина до мене не пускала. Я не дуже журилась, адже живу повним життям, яке не зациклене на дітях.
Та якось до мене зателефонувала Маргарита. «Мамо, – каже вона, хоча раніше ніколи так не називала, – маємо до вас прохання.»
З’ясувалось, що невістка хоче, аби я розміняла свою трикімнатну квартиру на дві однокімнатних, одну з яких віддала їм. Звичайно, я почала думати над її пропозицією. Мені не дуже хотілось переїжджати з квартири, де я прожила ціле життя, але заради сина…
Почала я шукати варіанти для обміну. Пройшло кілька місяців, перш ніж знайшлись дві хороші квартири. Я на радощах прийшла до дітей повідомити, щоб планували переїзд.
«Може ви, мамо, – почала невістка, – могли б на дачу переїхати? А ми в одну квартиру поселимось, а другу в оренду здаватимемо. Ми – молода сім’я, нам гроші треба.»
В той момент я зрозуміла, що ця «молода сім’я» мене просто використовує. Бажання обмінювати свою квартиру в мене вмить зникло. Я сказала дітям, що раз так, то не те, що двох, а й однієї квартири вони не отримають, адже я відмовляюсь від обміну.
Пройшло три місяці. Я продовжую жити у своїй трикімнатній квартирі, а діти зі мою не спілкуються. Але мене це зовсім не засмучує, адже я нічого нікому не винна!
