Ярослав не завжди міг знайти спільну мову з батьками Ірини. Не дивлячись на те, що тесть з тещею люб’язно прийняли колись його, молодого хлопчину після армії, у свій дім, дали йому все необхідне й допомогли побудувати власний будинок, зять все одно був весь час чимось незадоволений. Йому задавалось, що теща занадто часто до них заходить. Йому й на думку не спадало, що літня жінка відкладає усі свої справи, щоб прибігти зварити й прибрати, допомігши доньці, яка постійно пропадає на роботі. Він не задумувався, що гроші, які тесть з тещею дають дружині, відкладені з їхньої невеликої пенсії, якої й так на все не вистачає.
Одного разу з тестем сталась неприємність. Він, лагодячи дах, впав і зламав ногу. У батьків Ірини на той момент не було заощаджень, адже всі раніше відкладені гроші, вони подарували дітям на народження онука. В той момент Ярослав сухо подякував тестеві з тещею й недбало кинув конверт, навіть не усвідомлюючи, наскільки великою ця сума була для двох пенсіонерів. А зараз, коли батькові Ірині так потрібні були гроші, їх не виявилось.
– Любий, – якось ввечері сказала Ірина, – у нас є певні збереження, – даймо трохи татові на лікування?
– Що?! – Закричав Ярослав. – Ми з тобою що, схожі на мільйонерів? Чи у нас з тобою грошей кури не клюють?! Ти добре знаєш, що ці заощадження на машину, чи ти й надалі хочеш пішки ходити? Мати Тереза!
– Як знаєш… – Тихо сказала Ірина й вийшла з кімнати, витираючи сльози.
Ярослав сидів й думав. З вікна він дивився, як теща розвішує стару постільну білизну. У неї немає пральної машинки, тому старенька пере руками. Приходити прати до них Ярослав заборонив, адже «бере багато електрики». Ніби й сам забув, як колись жив у їхньому домі, поки тесть допомагав звести власний. Батьки Ірини дозволили дітям будуватись на своєму подвір’ї й свого часу всі заощадження вклали в будівництво. А скільки років вони годували дітей власним коштом. Зараз їм потрібна допомога, а він, егоїст, пошкодував своїх грошей людям, які колись так їм допомогли.
В цей момент Ярослав зрозумів, що зробив. Витираючи сльози, він прибіг до тещі, тримаючи в руках свої заощадження, які складав на машину.
– Що ти, синку, – теща заплакала, – це надто багато. Я не знаю, чи ми коли-небудь зможемо віддати тобі цю суму.
– Це не потрібно віддавати, мамо, – сказав Ярослав, вперше за кілька років обійнявши тещу, – це від щирого серця.
