Від “хорошого” з малими дітьми, не підеш — а втечеш

Пізнього зимового вечора, до Іри подзвонили.

— Алло. Доброго вечора! Це ви Ірина Петрівна?

— Доброго вечора! Так.

Це з ДСНС. До нас надійшов дзвінок від вашого чоловіка. Він застряг у заметах біля “червоного поля”. Попросив повідомити вас.

— Божечку! Спасибі вам! 

Діти вже спали. Погодка за вікном була мерзенна. Вона все більше і більше починала хвилюватись: “Ну що ж робити?!” Іра знайшла номер евакуатора, проте той тимчасово не працював.

Вона взялась дзвонити до батьків чоловіка, та ті не відповідали. Мабуть спали. 

Жінка знову набрала ДСНС:

— Вибачте, ви нещодавно дзвонили, щодо чоловіка, який застряг. Чи не могли б ви підказати номер працюючого евакуатора?

— Звичайно! Ми пропонували вашому чоловіку допомогу, та він відмовився. Тільки ваш номер дав, сказав, що ви самі все вирішите.

— Чудово! – подумала Іра. — Як я маю це вирішити? Я вдома з дітьми одна, іншої машини не маю. Прийшлось дзвонити, до своїх рідних. Діти міцно спали, та бабуся мчала до них, бо як залишати дітей самих?

Водій евакуатора не хотів їхати, виправдовуючись поганою погодою і тим, що не знає де це знаходиться. Ірина більш менш знала, тому сказала, що покаже дорогу, бо ж чоловік там замерзне.

Водій погодився, і то за подвійну ціну.

Евакуатор під’їхав до будинку Ірини близько опівночі. Вона залишивши дітей відправилась на пошуки чоловіка.

Дорогою відбулась розмова:

— Якого біса твій чоловік поперся сюди. Збоку є траса, що веде туди ж, де і ця глухомань! Що, не мож було поїхати, як нормальні люди? Ми зараз і самі тут застрягнемо, якщо взагалі не перекинемось!

Ірині було незручно. Вона й сама думала, що він поїде по трасі. Проте рятувати чоловіка потрібно.

Їхали десь годину. Ось машина знайшлась. Водій був на місці і розповів, що в нього розрядився акумулятор. Біля поля було в сто разів холодніше ще й замети стояли метрові. Витягуючи машину евакуатор і сам застряг у заметах! Поки пробував виїхати посадив один зі своїх акумуляторів. Зачепившись за дерево, йому вдалось вибратися, хоча й не з першого разу. Очікувано, що другий акумулятор теж здох.

Минуло десь години три.

Всі троє сиділи в кабіні евакуатора. Мовчали. Ось-ось світанок. Зв’язку не було. Мороз. Сигарети закінчувались.

В годині 4 ранку через ДСНС їм вдалось викликати трактор.

Світанок. На горизонті з’явився трактор, а з ним і родичі чоловіка, які тримали в руках теплі речі та гарячий чай.

8 ранку. Нарешті всі були вдома. Іра пішла проводжати маму. Батько чоловіка вийшов за нею, щоб поговорити:

— Ірочко, ти більше не відпускай Андрія самого. Йому завжди треба казати, що робити. Він у нас хороший — роботящий, без поганих звичок! Але мама завжди контролювала кожен його крок, щоб потім ось так не прийшлось розхльобувати.

— Вибачте! – сказала Іра. — Я йому жінка, а не няня! Мені є кого виховувати.

На розлучення Іра одразу не наважилась, та це була лише справа часу. На думку Ірини, дуже добре, якщо ваші батьки турботливі, проте все ж таки потрібно привчати дітей ставати самостійними.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

twenty + thirteen =

Від “хорошого” з малими дітьми, не підеш — а втечеш