Ми з Ростиком стали чужими людьми. Поки діти були маленькими і жили з нами, ми навіть не задумувались про те, чого не вистачає нашим стосункам – просто не було часу на такі дрібниці.
А коли молодший син залишив наш дім, створивши власну сім’ю, ми з Ростиславом усе більше почали розуміти, що нам навіть немає про що поговорити. Раніше у нас була спільна ціль. Спочатку ми хотіли побудувати будинок, потім поставити дітей на ноги. Зараз ми досягнули всього, чого хотіли й, виходить, нас уже нічого не поєднує.
Коли я намагалась поговорити про це з чоловіком, він тільки відмахувався, мовляв, з жиру бішусь. Але мене не покидало відчуття того, що я могла б прожити своє життя інакше.
Втомившись від нерозуміння чоловіка, я вирішила поїхати відпочити на Кіпр. Чоловік був не проти, але мене в будь-якому випадку й так мало цікавила його думка.
Занурившись в іншу атмосферу, я відчула, що ожила. Я більше не відчувала себе старою, незадоволеною життям жінкою, мені здалось, ніби я стала молодшою на кілька десятків років!
Море, музика, сонце – усе це вдихнуло в мене другий подих! А ще він!
Віктору було, як і мені, за п’ятдесят, та разом з ним ми відчували себе зовсім юними! Нічні прогулянки пляжем, танці при зірках, мурашки шкірою після випадкового дотику – я зовсім втратила голову від усього, що зі мною трапилось.
Мені здавалось, що ось він – чоловік моєї мрії. Саме з ним я зможу бути щасливою!
Так я й сказала Ростику після приїзду з відпочинку. Він, звичайно, засмутився, але тримати мене не став. Він з тих чоловіків, які вміють достойно переносити удари долі.
А я зібрала речі й переїхала до Віктора. Звичайно, спочатку мені було трохи некомфортно ділити його кімнату в гуртожитку навпіл з тарганами, але моя закоханість нівелювала всі неприємності.
Я думала, що так буде завжди. Але сталось по-іншому.
Через кілька тижнів спільного життя я почала помічати, що нам і з Віктором нема про що поговорити. Ми просто сиділи й мовчали, дивлячись на облуплену стіну.
Саме тоді я згадала, як добре мені було з чоловіком, який завжди намагався забезпечити мені належні умови проживання. Він готовий був віддати мені останнє, аби тільки я відчувала себе щасливою. Він показував мені свою любов справами, а не тільки на словах.
В той момент я по-справжньому засумувала за Ростиком. А ввечері зібрала речі й пішла, пішла назад до чоловіка, який завжди був поруч. До чоловіка, з яким у нас набагато більше спільного, ніж я уявляла. До чоловіка, який був зі мною з часи скрути й добробуту, хвороби та здоров’я. Я пішла до чоловіка, з яким ми давали один одному обіцянки вірності, але стримав її лише він. Чи маю я право просити в нього прийняти мене назад?
Ростик стояв на порозі нашого дому, наче весь цей час чекав мого повернення. Він мовчи обняв мене й ми довго стояли, плачучи.
Мені було шкода. Шкода того, що я принесла стільки болю рідній людині, перш ніж, зрозуміла, що саме він є моїм щастям.
Так, зруйновані стосунки відновити складно, але ми почнемо будувати нові!
