Віктору було, як і мені, за п’ятдесят, та разом з ним ми відчували себе зовсім юними

Ми з Ростиком стали чужими людьми. Поки діти були маленькими і жили з нами, ми навіть не задумувались про те, чого не вистачає нашим стосункам – просто не було часу на такі дрібниці.

А коли молодший син залишив наш дім, створивши власну сім’ю, ми з Ростиславом усе більше почали розуміти, що нам навіть немає про що поговорити. Раніше у нас була спільна ціль. Спочатку ми хотіли побудувати будинок, потім поставити дітей на ноги. Зараз ми досягнули всього, чого хотіли й, виходить, нас уже нічого не поєднує.

Коли я намагалась поговорити про це з чоловіком, він тільки відмахувався, мовляв, з жиру бішусь. Але мене не покидало відчуття того, що я могла б прожити своє життя інакше.

Втомившись від нерозуміння чоловіка, я вирішила поїхати відпочити на Кіпр. Чоловік був не проти, але мене в будь-якому випадку й так мало цікавила його думка.

Занурившись в іншу атмосферу, я відчула, що ожила. Я більше не відчувала себе старою, незадоволеною життям жінкою, мені здалось, ніби я стала молодшою на кілька десятків років!

Море, музика, сонце – усе це вдихнуло в мене другий подих! А ще він!

Віктору було, як і мені, за п’ятдесят, та разом з ним ми відчували себе зовсім юними! Нічні прогулянки пляжем, танці при зірках, мурашки шкірою після випадкового дотику – я зовсім втратила голову від усього, що зі мною трапилось.

Мені здавалось, що ось він – чоловік моєї мрії. Саме з ним я зможу бути щасливою!

Так я й сказала Ростику після приїзду з відпочинку. Він, звичайно, засмутився, але тримати мене не став. Він з тих чоловіків, які вміють достойно переносити удари долі.

А я зібрала речі й переїхала до Віктора. Звичайно, спочатку мені було трохи некомфортно ділити його кімнату в гуртожитку навпіл з  тарганами, але моя закоханість нівелювала всі неприємності.

Я думала, що так буде завжди. Але сталось по-іншому.

Через кілька тижнів спільного життя я почала помічати, що нам і з Віктором нема про що поговорити. Ми просто сиділи й мовчали, дивлячись на облуплену стіну.

Саме тоді я згадала, як добре мені було з чоловіком, який завжди намагався забезпечити мені належні умови проживання. Він готовий був віддати мені останнє, аби тільки я відчувала себе щасливою. Він показував мені свою любов справами, а не тільки на словах.

В той момент я по-справжньому засумувала за Ростиком. А ввечері зібрала речі й пішла, пішла назад до чоловіка, який завжди був поруч. До чоловіка, з яким у нас набагато більше спільного, ніж я уявляла. До чоловіка, який був зі мною з часи скрути й добробуту, хвороби та здоров’я. Я пішла до чоловіка, з яким ми давали один одному обіцянки вірності, але стримав її лише він. Чи маю я право просити в нього прийняти мене назад?

Ростик стояв на порозі нашого дому, наче весь цей час чекав мого повернення. Він мовчи обняв мене й ми довго стояли, плачучи.

Мені було шкода. Шкода того, що я принесла стільки болю рідній людині, перш ніж, зрозуміла, що саме він є моїм щастям.

Так, зруйновані стосунки відновити складно, але ми почнемо будувати нові!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

20 + 19 =

Віктору було, як і мені, за п’ятдесят, та разом з ним ми відчували себе зовсім юними