Він не був удома два роки. Так хотілося нарешті обійняти матір. Ось уже зовсім скоро він побачить батьківську хату. Та зовсім не знайоме ошатне подвір’я чекало його за старою адресою. Замість невисокого дерев’яного штахетника тепер височів двометровий залізний паркан, а з двору вийшов незнайомий чолов’яга. «Ви хто?», – запитав у нього Олександр. «Як це хто – хазяїн!», – почув у відповідь

Олександр усе своє свідоме життя маявся по заробітках. Був дуже гарним зварником, то ж роботи завжди вистачало. Спочатку Польща, потім – Італія, далі – Голландія. Останні два роки був за контрактом аж в Африці.

Перед тим, як туди поїхати, довго вагався. Не хотів на такий довгий час залишати стареньку матір. Та старший брат Григорій запевнив, що нічого страшного за якихось два роки не станеться й за матір’ю він нагляне сам. Григорій ще той ледацюга, та не буде ж він рідну матір ображати.

Багато хто думає, що заробітчанам гроші з неба падають. Так і Григорій чомусь вважав, що в Олександра їх кури не клюють. А раз так, то саме він завжди повинен був за все платити: відремонтувати дах, купити новий газовий котел, замінити електропроводку. Сам же Григорій жодного разу і копійки не витратив, хоча усі ці роки також жив у батьківській хаті. На заробітки також не рвався.

За останні два роки нічого не змінилося. Старший брат постійно просив на щось гроші, а Олександр відмовити не міг. Це ж для матері. Завжди давав, скільки просили, й навіть більше.

Останнього разу кошти потрібні були на утеплення будинку. Григорій у телефон соловейком співав, який тепер гарний у них дім.

Нарешті Олександр на власні очі побачить усі оті неймовірні метаморфози, якими так хвалився брат.

Так хотілося знову обійняти матір, переконатися, що у неї все добре. Як колись давно, сісти усією родиною ввечері за потрісканим дерев’яним столом під старою черешнею.

Ось уже зовсім скоро він побачить батьківську хату. Вона отам, за рогом. Як завжди, на вікнах – білосніжні фіранки, на столі – накрохмалена картата скатертина, й повсюди квіти, багато квітів. І у хаті, і на подвір’ї. Адже мати їх так любить.

Та на Олександра чекала несподіванка. Замість невисокого дерев’яного штахетника тепер височів двометровий залізний паркан, а з двору вийшов незнайомий чолов’яга.

– Ви хто? – запитав у нього Олександр.

Як це хто – хазяїн!, – почув у відповідь.

Олександр знову спробував додзвонитися до свого брата, але той уже з тиждень не відповідав. Зі спільних знайомих чоловік знав лише, де живе його племінниця Світлана. До неї він і подався, дуже сподіваючись, що там не буде подібних сюрпризів.

Світлана двері відчинила відразу, кинулася Олександру на шию й заридала.

– Добре, що Ви повернулися, – з полегшенням зітхнула дівчина, коли врешті-решт змогла заспокоїтися. – Бо я тут зі своїм батечком скоро збожеволію. Він уже зовсім здурів. З мамою вони розійшлися.

Виявляється Григорій уже як рік переїхав жити до нової громадянської дружини. Ось туди і йшли усі гроші. Брат на нову пасію не шкодував нічого: шикарний ремонт у квартирі, відпочинок на Мальдівах, дорогий автомобіль. І усе це коштом Олександра.

Потім грошей стало не вистачати й Григорій вирішив прибрати до рук батьківський будинок.

Матір він швиденько запроторив до психіатричної лікарні, заплатив кому треба й стареньку визнали недієздатною. На дім покупець знайшовся швидко, адже Григорій віддав його за пів ціни. Дуже вже гроші потрібні були на чергові забаганки нової дружини.

Олександр узявся за голову. Що ж він наробив? Знав же, що не можна на брата покладатися.

В першу чергу треба матір витягувати, а потім уже з Григорієм розбиратися.

У лікарні все вдалося владнати досить швидко. Стареньку поки що забрала до себе Світлана. Сам же Олександр тимчасово оселився в готелі.

На жаль, батьківську хату вже не повернути. Нічого, він купиться новий будинок. Грошей у нього на це вистачить.

Тепер була черга Григорія. За вказаною Світланою адресою Олександру ніхто так і не відчинив, хоча він ясно чув чиїсь перешіптування за дверима. Що ж, доведеться прийти ще раз. А може й не один.

Несподівано Григорій заявився сам. Прийшов увечері до його номеру з пляшкою вина укладати мирову, як він сказав.

Слідком за братом до кімнати елегантно вплила його пасія. Тепер Олександр зрозумів, куди скільки грошей пішло окрім усього іншого. Пластичні хірурги та косметологи потрудилися на славу.

Олександр ледь стримався, щоб не дати братові по його наглій пиці. Та добре розумів, що цим лише собі може нашкодити.

Григорій запропонував усе обговорити за пляшечкою дорогого вина й Олександр, зціпивши зуби, як справжній дурень, погодився. Після того усе почорніло.

Опритомнів чоловік десь через годину. У номері усе було шкереберть.

Гості не відразу помітили, що господар розплющив очі, й продовжували систематично обшукувати кожен куточок.

Гроші шукаєте, – запитав Олександр. – Так їх тут немає. Вони усі на рахунку в банку. То ти мене тепер, брате, вбивати будеш?

У Григорія ледь очі від переляку з орбіт не вилізли. Та його пасія швидко зорієнтувалася. Схопила чоловіка за руку й чкурнула з ним чимдуж із номера.

Олександр затримався у рідному місті рівно на пів року. Ніколи йому на місці сидіти. Треба гроші заробляти.

За цей час купив матері новий будинок, оформивши усе на своє ім’я, щоб старший брат не зміг вдруге свій фокус провернути. Наглядати за старенькою узялася племінниця Світлана. Їй Олександр повністю довіряв. Гарна вона дівчина. Не у свого батька вдалася.

Світлана жила від нового помешкання своєї бабусі зовсім поряд і навідувалася до неї щодня. Дівчина працювала медичною сестрою, то ж ще й професійну допомогу якщо що могла надати. Олександр залишив на неї стареньку зі спокійною душею. На ньому ж, як і раніше, фінансова підтримка. У боргу він перед своєю племінницею не залишиться.

Можна тепер своє особисте життя влаштувати. Давно вже його кличе до себе одна симпатична полячка. Досить уже вагатися, а то ще вона сама, чого доброго, передумає.

Щодо Григорія, то недовго він зі своєю пасією розкошував. Гроші закінчилися швидко й краля попросила чоловіка з речами на вихід. Григорій опинився на вулиці ні з чим. Квартира була не його, машина також не нього оформлена, а більше він нічого за душею не мав.

Як і де тепер Григорій збирався жити далі, Олександра мало турбувало. Немає тепер у нього брата.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

fifteen + 13 =

Він не був удома два роки. Так хотілося нарешті обійняти матір. Ось уже зовсім скоро він побачить батьківську хату. Та зовсім не знайоме ошатне подвір’я чекало його за старою адресою. Замість невисокого дерев’яного штахетника тепер височів двометровий залізний паркан, а з двору вийшов незнайомий чолов’яга. «Ви хто?», – запитав у нього Олександр. «Як це хто – хазяїн!», – почув у відповідь