Віра Василівна завжди старалась для сина. Він у неї наймолодший, ще й живе найдалі. Приїжджає Максим раз на рік на свята. Купить мамі якусь коробку цукерок, а набере цілу машину продуктів. Мама для нього й картоплі накопає, й телятини заморозить, й салатів та варення законсервує. Усе господарство жінка тримає задля того, аби синочкові було що з дому взяти.
Живе жінка зі старшою донькою та зятем Романом. Щоправда, ставиться Віра Василівна до них не так дбайливо, як до сина. А все через те, що в них дітей немає, а у Максима вже двоє. Але донька з зятем пенсіонерці у всьому допомагають. Треба картоплю садити або копати – вони з роботи відпрошуються, аби допомогти. На городі ціле літо горби гнуть, аби варення з полуничок племінникам законсервувати. Кури, гуси та корова – усе на них. Але ані Марійка, донька Віри Василівни, ані Роман жодного разу так і не пожалілись на те, що доводиться допомагати матері.
Нещодавно зять розпочав ремонт. Усе власним коштом робив, в тещі ані копійки не взяв. А Вірі Василівні все не так: то колір стін надто світлий, то меблі не так розставили.
Якось повернулась пенсіонерка додому, а там новий диван стоїть. А старого нема. Жінка питає в зятя: «Де?». А той каже: «Викинули, мамо! Він старий був.»
Віра Василівна розлютилась. Як так? Викинули її диван, який вони з чоловіком після весілля купували. А тут Роман, бачте, такий мудрий знайшовся, речі викидати. Почала жінка репетувати. А зять, що? Стоїть, мовчить.
«Вибачте, мамо», – каже.
Віра Василівна так розлютилась, що навіть говорити до кінця дня не захотіла. А ввечері зателефонував Максим.
– Нам би, мамо, передати консервації, – каже.
– Звичайно, синку. А курочку домашню передати?
– Давай, а краще дві. І якщо можеш, то дай ще грошей, бо в мене зарплата нескоро…
– Все передам, Максимку, – сказала жінка.
Та потім Віра Василівна задумалась. У сина до неї суто споживацьке ставлення. Він жодного разу не зателефонував, аби запитати в мами, як її здоров’я. Максим телефонує щоразу, коли йому щось треба, а коли в матері не все добре з нею нема нікого… окрім доньки та зятя.
В той момент жінка зрозуміла наскільки несправедливим було її ставлення до Романа. Він в усьому їй допомагає, а вона через якийсь старий диван на нього нагримала.
Витираючи сльози, жінка підійшла до зятя просити вибачення. Роман обійняв її й сказав, що не гнівається. Саме тоді Віра Василівна зрозуміла хто є їй справжнім сином.
