Вона написала повідомлення, що не готова, сидячи в аеропорту

З Вікою ми хотіли трьох дітей. І собаку. Ми уже розпланували собі все: який будинок побудуємо, коли одружимось, куди будемо їздити відпочивати, який купимо автомобіль.

Так, це було тільки в планах, тому ми вирішили зробити перший крок до нашої мрії – побратися.

Весілля, в класичному розумінні, з «веселим» тамадою та «цікавими» конкурсами, ми робити не хотіли, тому вирішили просто розписатись, а на зекономлені гроші поїхати в тур Європою.

Але родичі, почувши про наші плани, почали хапатись за серце.

«Як так?», «І що, навіть маленького весілля робити не хочете?», «Дівчина мусить заміж у білій сукні виходити, бо інакше сімейне життя щасливим не буде», «А як ми людям в очі дивитимемось?»

Словом, що мої батьки, що моєї нареченої були налаштовані категорично проти нашої вигадки. Після довгих дискусій, вмовлянь, а, часом, і сліз було прийняте рішення: для збереження миру в родині весіллю – бути!

А далі почалась уся та морока, якої ми там сподівались уникнути: пошуки пристойного ресторану, щоб і ціна була адекватна, і стіни не обшарпані; дискусії наших мам щодо наповнення весільного меню; торги з декоратором, аби мав совість і трохи спустив – ми ж не мільйонери(!); примірки весільної сукні, щоб і зручна, і фото гарні вийшли.

За три місяці підготовки ми всі ледве не пересварились. Та в результаті: ресторан замовлений, гості запрошені, сукня і мій костюм висять у шафі, очікуючи свого часу. Всі деталі враховані, потенційні проблеми передбачені й наперед вирішені. Усі ми в очікуванні цього урочистого дня.

Протягом місяців підготовки ми з Вікою навіть не мали часу нормально поговорити, не кажучи вже про прогулянки чи романтичні побачення. Так, ми розмовляли кожного дня, але всі наші розмови зводились до того, що ми сиділи й згадували, кого могли забути запросити на весілля. Часу поговорити про особисте і помріяти, як раніше, не було.

Та, зрештою, це нормальний результат каторжного процесу підготовки весільної урочистості.

За два дні до весілля мені прийшло повідомлення від Віки: «Весілля не буде. Я не готова. Вибач».

Не дивлячись на те, що була перша ночі, я взяв таксі й примчав до квартири Віки. Двері мені відчинив її батько.

Як виявилось, Віка втекла ще в обід. Повідомлення вона написала мені з аеропорту, очікуючи свій літак до Риму. Батьки сказали, що вона забрала завдаток у ресторані, продала свою сукню і навіть обручки, куплені мною, які я залишив їй на зберігання. Батьки сказали, що гроші, які вони збирались подарувати нам на весілля – теж пропали.

Я йшов нічними вулицями й плакав, не соромлячись сліз. Вона виявилась неготовою до весілля. Чому ж зрозуміла це тільки зараз? І як, найголовніше, мені тепер знову почати вірити людям?

Тихо відчинивши двері я зайшов у квартиру. Батьки спали. Нехай сплять, дізнаються про усе зранку. А в мене попереду ще безсонна ніч.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

eighteen − one =

Вона написала повідомлення, що не готова, сидячи в аеропорту