«Всі біди через неї.» Історія однієї відьми

Давним-давно жила одна красуня. Всі милувались її прекрасним обличчям. «Чому ж таке золото заміж ніхто не бере?», – дивувались люди, вперше зустрівшись з дівчиною.

Та сусіди й знайомі добре знали чому. «Це ж відьма, а не жінка. Всі біди через неї», – говорили вони за спиною.

А дівчина просто жила собі на світі. Їла-пила, ходила на базар в неділю, як всі інші жінки, але трималась від них осторонь, ні з ким не говорила. От через мовчазність люди й вважали її загадковою, а загадкові люди, як відомо, викликають страх. А на страх люди реагують по-різному, в основному, починають наговорювати й остерігатись.

От і про дівчину ходили різні чутки. Місцеві жінки часто перешіптували за її спиною, кидаючи недобрі погляди. Чоловіки часто захоплювалися її красою, але, боячись дурної слави теж сторонилися її.

Ніде дівчина не затримувалася довго. Поживе в одному селі – мусить перебиратися в інше, бо навіть на базарі люди перестають їй харчі продавати. «З відьмою справ мати не хочемо», – кажуть.

Поживе в іншому – і там їй не раді. Так і кочувала бідна.

Але в усіх містах, де жила дівчина, про неї потім згадували роками. Всі біди на неї вішали. От, скажімо, згоріла десь хата – кажуть, відьма винна і байдуже, що вона уже рік, як не переїхала. Чи кінь з двору втече – відьма наврочила.

Ніколи за своє життя дівчина добрих слів про себе не чула. Ні з ким не ділилася ні горем, ні радістю. Була мовчазна, бо боялась людям душу відкрити – плюнуть.

Так і прожила все життя сама. Заміж не виходила. Мусила тяжко працювати, щоб забезпечити собі шматок хліба. Шила одяг, але купували у неї рідко, та й то, приїжджі, бо ж місцеві у «відьми» не хотіли.

Померла вона не знати як і коли. Знайшли її мертвою в полі. Певно, вже кілька днів там лежала. Ніхто хоронити не хотів – відьма. Та й кому яке діло до дівчини, яка нікому не була ні рідною, ні близькою? Тільки старий священник прийшов, забрав її тіло й похоронив.

– Що ж ви, батюшко, таке робите? – почали обурюватися люди. – Це ж відьма.

Старий священник подивився на них з-під сивих брів і сказав:

– Ви, людоньки, хоч би совість мали про покійну таке говорити. Ніяка вона не відьма. Єдина її провина в тому, що була вона нещасна за життя, нещасною й вмерла.

Старенький заплакав, а люди пішли хто куди. Хтось задумався, а хтось так і пішов, не зробивши ніяких висновків.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

2 × five =

«Всі біди через неї.» Історія однієї відьми