Втомлена та розчарована я зателефонувала мамі запитати, чи сподобалось їй свято. Я сподівалась, що вона хоча б подякує мені за організацію. Але, як з’ясувалось мамі сподобалось далеко не все.

У моїх батьків скоро річниця весілля – тридцять років разом. Ми, звичайно, за них дуже раді, уже й подарунок почали з чоловіком вибирати, але тут зателефонувала мама.

Вона, як з’ясувалось, хоче, аби святкування ми перенесли в нашу квартиру, мовляв, так буде зручніше. Я не дуже зрозуміла яким чином це буде зручніше, адже у нас, як і у батьків, двокімнатна квартира, тому місця, відповідно, у нас не більше. Але сперечатись з мамою не почала, щоб не псувати їм свято.

Та на моє питання, коли мама прийде готувати пригощення на свято, вона відповіла, що не має часу. Й попросила взяти папірець і ручку, аби записати меню, яке вона диктуватиме.

Весь наступний день ми з чоловіком провели, скуповуючи продукти в супермаркетах, адже мамине меню було чималим. Потім два дні я без відпочинку варила, пекла, смажила, словом, готувала стіл на сімнадцять осіб, більшість з яких були мені незнайомими. Чоловік прибирав та шукав стільці, аби розмістити всіх запрошених.

Подарунка ми вирішили не купувати, адже витратили чимало коштів на святковий стіл. Ані мама, ані батько ні словом не заїкнулись, щоб запропонувати повернути гроші за продукти.

В призначений день батьки прийшли майже одночасно зі всіма гостями. Мама сіла поруч з батьком в голові стола, навіть не думаючи про те, що мені потрібна буде допомога, щоб подавати справи. «Офіціантом» був мій чоловік. Того вечора ми добряче змучились, адже не мали ані хвилини, щоб перепочити. Гості сиділи майже до опівночі. Потім мій чоловік, як єдиний тверезий водій, розвозив усіх додому. Повернувшись, він ще майже до шостої ранку допомагав мені прибирати зі столу, мити посуд та підлогу.

Зранку я була настільки знесилена, що не могла навіть піти на роботу. Зателефонувала керівнику й взяла вихідний. Він ще й на мене нагримав.

Втомлена та розчарована я зателефонувала мамі запитати, чи сподобалось їй свято. Я сподівалась, що вона хоча б подякує мені за організацію. Але, як з’ясувалось мамі сподобалось далеко не все.

– М’ясо було жорстке, – почала вона, – печінковий торт пересолений, а про тістечка я взагалі мовчу. Треба було в мене запитати, як їх правильно готувати.

Я обурилась.

– То, можливо, тобі треба було прийти й допомогти мені? – Запитала я.

– Подивіться на неї, – почала репетувати мама, – вона батькам на річницю нічого не подарувала, ще й огризається. Оце так донька!

Я сиділа й плакала. Як з’ясувалось, мама не те, що не оцінила моїх старань, вона ще й змогла дорікнути тим, що ми, бачте, не купили їй подарунок. А те, скільки фінансів, не кажучи вже про моральні сили, ми витратили на організацію їхнього свята, вона вважати подарунком не бажає! Усім святковий стіл сподобався, деякі жіночки навіть просили в мене рецепти, але мама знайшла за що мене розкритикувати.

В той вечір ми з чоловіком поїхали в магазин побутової техніки й на останні гроші купили електрочайник. Потім привезли й подарували його батькам. Але це було останнє, що ми зробили для них. Адже я не бачу сенсу допомагати людям, які все одно цього не можуть оцінити!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

sixteen + 14 =

Втомлена та розчарована я зателефонувала мамі запитати, чи сподобалось їй свято. Я сподівалась, що вона хоча б подякує мені за організацію. Але, як з’ясувалось мамі сподобалось далеко не все.