Вважала своїм обов’язком рятувати дітей, від яких хотіли позбутись

Сталось це на дні народження нашого спільного з чоловіком друга. Євген – винуватець події, запрошуючи нас на святкування сказав, що будуть тільки найближчі. Ну ми й подумали, що «тільки найближчі» – це ми й, можливо, ще дві-три пари спільних друзів.

«Святкуватиму на дачі, – сказав, – дрескод вільний.»

Ну, на дачі, то на дачі. Ми й приїхали в старих майках і шортах.

Та коли ми вийшли з машини – мало не зомліли від несподіванки: всі інші (а їх, на хвилиночку, чоловік п’ятдесят і, як на зло, всі незнайомі) стояли в коктейльних сукнях і на підборах. Чоловіки, хоч і не у фраках, але всі були одягнені не менш вишукано. Ми відчували себе, наче попали на бал у лахмітті, хоча, по факту, так і було.

Підійшов Євген.

– Ой, друзі, перепрошую, – він винувато закусив губу, – зовсім забув вас попередити, що у нас тематика заходу змінилась: у нас вечір в коктейльному стилі.

– Ну дякуємо! Міг би й попередити! – Нашому обуренню не було меж!

Друг, зрозумівши, що допустився помилки, вирішив її виправити.

– Ходімо, – сказав він моєму чоловікові, – у мене десь тут є сорочка і штани – поміряєш.

Вони пішли в будинок, а я залишилась стояти в розтягнутій футболці й гумових сандалях, наче бідна родичка. Та до мене підійшла жінка. На вигляд її було далеко за сорок.

– Вибачте, – звернулась до мене вона, – я тут випадково підслухала, що мій брат забув вас попередити про тематику вечора. З ним таке трапляється!

Жінка голосно засміялась і якось по-доброму подивилась на мене. Він її посмішки мені стало трохи легше.

– Але я знаю, як все виправити, – підморгнула мені вона, – це наша сімейна дача і я деколи привожу сюди свої речі, у яких не ходжу, бо останнім часом добряче схудла. Ходімо щось вам підберемо.

За кілька хвилин я стояла у стильному костюмі й на підборах. У Зоряни – так звали сестру Євгена, виявилась зі собою косметичка, то ж мій макіяж виглядав так, наче я півдня збиралась на вечірку, а не нафарбувалась за дві хвилини.

– Вам дуже личить, – ще раз підморгнула мені Зоряна, – залиште костюм собі.

Я запам’ятала доброту тієї жінки, але окрім того випадку ми ніколи більше не бачились.

Пройшло чотири роки. Той вечір уже давно забувся.

Ми з чоловіком сиділи вечеряли, коли у двері подзвонили. На порозі стояв Євген. Вигляд у нього був настільки пригнічений, що ми нічого не стали в нього запитувати, а знаком запросили зайти.

Наш друг ще хвилин двадцять мовчки сидів у нас на кухні. Ми теж мовчали, бо розуміли, що сталось щось страшне. Але що? Запитати ми не наважувались. Та Євген заговорив сам.

– Зоряна померла

– Твоя сестра?! – скрикнула я, згадавши ту жінку, яка так виручила мене кілька років тому – як так сталось?!

У неї був рак

Я витерла сльози й подивилась на Євгена.

– Давно?

– Вона боролась з ним сім років… і програла

Сім років. В той момент я усвідомила, що під час нашої першої і єдиної зустрічі Зоряна була смертельно хвора.

– Але вона була такою життєрадісною – я б ніколи й не подумала!

– Так… вона не хотіла, щоб хтось здогадувався, – Євген витер сльози й почав розповідь.

Його старша сестра Зоряна все життя працювала лікарем-гінекологом. І все було б нічого, якби не одна її особливість – Зоряна ніколи не робила абортів. А жінок, які приходи до неї з таким проханням старалась переконати залишити дитину. Бо своїх дітей жінка мати не могла, от і старалась зберегти ще хоча б одне дитяче життя! Хоч й тяжко хворіла, але вона продовжувала працювати, бо вважала своїм обов’язком рятувати дітей, від яких хотіли позбутись.

– Сьогодні відбулись похорони, – закінчив Євген, – було багато людей, а серед них чимало жінок з дітьми, які могли й ніколи не народитись, якби не мудре слово Зоряни!

Я сиділа плакала й думала: як багато серед нас героїв, які мовчать про свої заслуги. Деколи найкращі з них покидають цей світ, залишаючи по собі тільки пам’ять, світлу память!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

9 + 16 =

Вважала своїм обов’язком рятувати дітей, від яких хотіли позбутись