Виховання і квіти життя

Живемо у селі, де всі одне одного знають.
Одного разу йдучи з магазину зустріла двох хлопчаків, на вигляд 12 і 7 років. Хлопці пройшли повз ніби ніхто й дорогою не йшов. Наскільки нас колись вчили батьки, потрібно вітатися із людьми. Це, напевно, той мінімум який повинен бути у суспільстві – трохи поваги.

Сучасна молодь, сучасна молодь, що із них візьмеш. А що із них потрібно брати? Так, це не проблема, не великий проступок, і я не злюсь на дітей, а взагалі на ситуацію. У нашому дитинстві за те, що не слухав батьків міг таких різок нахапати, що пам’ятав надалі на все життя. А як з кимось не привітався, то село мало про що говорити, а батьки за що червоніти «Ваша дитина така не вихована», «Він що говорити не вміє чи язик проковтнув?».

Скажете перебільшення, стереотипи, що наче не дають жити? Можливо, можливо і так…
Але тільки потім не треба дивуватись коли в автобусі діти 5 років сидять в гаджетах на сидіннях, бо їм важко, а старі бабці з візочками ледь тримаються за поручні. Не дивуймось й коли наші діти можуть нас просто «послати», вибачте, не те що стакан води у старості піднести.
Життя наше змінюється з точністю до навпаки дорослі дають місце дітям, перші вітаються, утримують дітей, проте забувають навчити дітей казати хоча б дякую. Уже мало де почуєш коли молодь звертається до когось на «ви», це теж не обов’язково, це ж «рівність», проте у моєму розумінні це не підняття чи опускання когось, це – повага.

Привітання – не є проблема. Проте це перша цеглина до розвитку грубого, злого, невдячного суспільства.

Якщо ми хочемо жити у добрі та мирі, хочемо гарного ставлення до себе від людей, то давайте маленьких людей такими й виховувати.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

twenty − 3 =

Виховання і квіти життя