Випадкова зустріч невипадкових людей

Ольга Вікторівна з чоловіком уже сім років виховують прийомного сина Антона. Хоча він завжди був для них рідним, адже своїх дітей вони не мають, тому вимушені були взяти з дитячого будинку хлопчика, коли тому було п’ять. Зараз хлопцеві дванадцять, він чудово ладнає з батьками, хоч між ними й велика різниця у віці. Ользі Вікторівні сорок вісім, а чоловікові, Олегу Микитовичу, п’ятдесят. Вони були немолодими, коли одружились.

Жінка за сина завжди переживає. Коли Антон приходить пізніше звичайного, або не відповідає на телефонні дзвінки – мати місця собі не знаходить.

– Та чого ти, Олю, так хвилюєшся? Він у нас хлопець уже дорослий. – Олег Микитович намагається заспокоїти дружину.

– Неспокійно мені за нього, Олежику, – Ольга Вікторівна тримається за серце.

Лунає телефонний дзвінок.

– Доброго дня. Це батьки Антона Каращука? – На тому кінці дроту питає чоловічий голос.

– Так, це його мама, Ольга Вікторівна, – жінка нервово зітхає, – а ви хто?

– Я – новий класний керівник вашого сина, Арсен Арсенович.

Жінка починає відверто нервувати.

– В Антона щось сталось?

– Та ні, – голос на тому кінці дроту стає м’якшим. – Просто я недавно у цій школі, знайомлюсь з класом та батьками. Хочу завтра зробити батьківські збори, тому телефоную і всіх запрошую. Завтра на шосту вечора ви могли б підійти? Або ваш чоловік?

– Так, так, ми зможемо, – жінка полегшено зітхає.

Наступного дня Ольга Вікторівна була в коридорі школи рівно за десять шоста. Потрохи сходились інші батьки.

Раптом з учительської вийшов молодий темноволосий чоловік у костюмі, на вигляд, зовсім юнак й підійшов до групи батьків привітатися.

– Я Арсен Арсенович, попрошу вас заходити.

В цей момент Ольга Вікторівна повернулась і… її, наче вдарило блискавкою. Вона впізнала це обличчя. Вона бачила його, таке юне й повне життям, близько тридцяти років тому…

… вона була молодою дівчиною, коли познайомилась з ним, темноволосим красенем Олексієм. Це було кохання з першого погляду. Таке пристрасне й необдумане, яке буває тільки раз за життя, й то в молодості.

Все було наче у казці, якби не одна обставина… Олексій вживав наркотики. Юна Ольга, яка спочатку не схвалювала такого «хобі» свого хлопця, з часом почала ставитись до цього більш терпимо, а потім спробувала й сама…

Словом, за півроку, коли Ольга була уже повністю залежною, вона дізналась, що вагітна. Робити аборт було пізно.

Ольга народила хлопчика, але за два місяці соціальні служби забрали в неї дитину – Ольга повністю не могла контролювати своє життя. І тільки коли малюк опинився в руках чужої й суворої жінки, яка показуючи якесь посвідчення, назавжди забрала його у матері, Ольга протверезіла.

Раз і назавжди. Потім було довгі місяці реабілітації та болю. Не тільки фізичного, а й душевного. Коли Ольга, повернувшись з реабілітаційного центру, спробувала знайти сина, то дізналась, що його всиновили.

«Це сім’я Рибачук. Більше нам нічого не відомо», – сказали Ользі в дитбудинку.

Так вона й жила з цим болем та муками совісті, поки не зустріла Олега Микитовича. Вона чесно розповіла про своє минуле, про залежність, про сина, якого по своїй провині втратила.

«Нічого, – говорив чоловік, – ми візьмемо іншого хлопчика з дитбудинку. У тебе буде син».

Ольга Вікторівна уже не могла мати дітей, бо бурхливе минуле негативно відзеркалилось на її здоров’ї. Тому рішення взяти дитину з притулку було єдиним виходом.

Так у їхній сім’ї з’явився Антон.

А зараз жінка дивилась на темноволосого юнака й не могла повірити, що зустріла його знову. Невже це справді її син?

– У когось є запитання? – Арсен Арсенович закінчив промову.

– У мене, – Ольга Вікторівна несміливо підняла руку, – яке ваше прізвище?

– Це, взагалі-то, не стосується теми, – юнак трохи засоромився, – але якщо вам цікаво – Рибачук. Арсен Арсенович Рибачук.

Ольга Вікторівна затримала подих. Здається, земля втекла з-під її ніг.

***

Пройшло два місяці. Якщо ви зустрінете сьогодні Ольгу Вікторівну, то впевнитесь, що вона – найщасливіша жінка на землі.

«У мене є коханий чоловік і два прекрасних сини», – любить повторювати жінка.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

6 − 4 =

Випадкова зустріч невипадкових людей