Вже 5 років ми з моєю дружиною живемо на орендованій квартирі, а нещодавно дізналися, що чекаємо на дитину. Ми вирішили придбати спільне житло, але батьки моєї дружини не у захваті від цієї ідеї.

Річ в тім, що ми з Мариною живемо у шлюбі 5 років. Заробляємо вдвох непогано, але винаймаємо житло в оренду. Колись ми міркували, що обидва маємо автівки, які ще були в нас до шлюбу. І продавши їх та ще трішки додавши коштів, ми могли б придбати однокімнатну квартиру. Але вирішили, що комфортніше все ж таки з авто, тож почали винаймати квартиру.

Коли Марина завагітніла, ми почали думати, що все ж таки потрібно замислитися над власним житлом. Та й дуже важко з маленькою дитиною квартиру винаймати: господарка нашого тимчасового житла, наприклад, взагалі проти того, щоб з дітьми проживали. Тож, ми зійшлися на тому, що продамо автівки, та ще додамо трішки моїх коштів, які я відкладав, і будемо шукати собі житло.

Коли Марина поділилася планами зі своїми батьками, вони категорично її не підтримали.

«Це ж твоє майно до шлюбу, не думай навіть! – говорила їй Галина Петрівна, моя теща, – Після розлучення залишишся без машини та квартири»

Ми ніяк не могли збагнути, чому батьки Марини так проти. Адже, навіть, якщо поглянути на це юридично, пів квартири все ж дорожче вартує, ніж машина моєї дружини. Та й взагалі, про яке розлучення мова? Ми живемо душа в душу, а майбутня дитина нас ще більше зближує.

Якось жартома я сказав тестю та тещі, щоб вони не хвилювались – при розлученні Марина, навіть буде в плюсі. Та мій жарт їм не сподобався, вони ще більше обізлилися на мене. Вони мають свої погляди на наш бюджет та відносини. Та й взагалі  мріяли про іншого зятя, зі статками.

Батьки Марини вважають, що я маю забезпечити дружину та дитину і квартирою, і машиною. Та ми з Мариною притримуємося трохи інших поглядів. Ми обидва не маємо заможних батьків. Заробляю я більше, як заведено, але не так багато, як би я й сам хотів. Через це таку коштовну купівлю ми вирішили порівну поділити, та це логічно, це навіть якоюсь мірою справедливо. Та й ми маємо більш сучасні погляди на це. Так, я не з тих чоловіків, що ділять усе навпіл, я дарую Марині подарунки, купую продукти, сплачував сам за оренду. Тож, побоювання батьків дружини мені не зрозумілі.

Після чергової промови тестя про мою фінансову неспроможність ми вирішили не ділитися з батьками Марини нашими проблемами. Стали міркувати, де ж дістати кошти. Ми перебирали усі варіанти, навіть, думали про іпотеку, але цей спосіб дуже не вигідний, адже Марина буде в декреті, а сам я не зможу виплачувати такі великі відсотки. Великі витрати на дитину не дозволять нам таку розкіш як кредит на квартиру. Позичати у когось серед  друзів – теж не варіант, бо ні у кого немає зайвих коштів.

Як я вже казав, ми не розглядали варіант допомоги моїх тестя та тещі, але я вирішив звернутися до своїх батьків. Почувши радісну новину про майбутнього онука або онучку, моя мати запропонувала фінансову допомогу вартістю машини моєї дружини. Я дуже зрадів такій новині та скоріше розповів Марині, але кохана відмовилася від такої можливості.

“Сьогодні я знайшла покупця на свою ластівку, – сказала Марина, – Я думаю, так повинно бути, любий. Мої батьки не допомагають, тож і твої не повинні“.

Я заборонив дружині продавати автівку. По-перше, це був подарунок її батьків, по-друге, вона дуже любить свою машину. Тим паче для родини з дитиною автівка – це комфорт. Оскільки в мене була можливість попросити своїх батьків додати грошей, я прийняв рішення придбати нам квартиру без участі фінансів дружини та її батьків. Тотчас я дуже пишався своїм рішенням, адже мої відносини з тестем та тещею стали кращими. Наче дихати легше стало.

Коли я зібрав усі гроші, ми нарешті розпочали пошуки майбутньої квартири. Саме тут батьки моєї дружини прокинулися, почали давати всілякі поради. Але ми змогли витримати цю «турботу», м’яко натякаючи, що хочемо самостійно зробити свій вибір.

Після місяця пошуків, ми віднайшли нашу квартиру. Вдалося купити двокімнатну у віддаленому районі. За ті гроші, які ми мали, можливо було або купити однокімнатну квартиру з ремонтом, або ж двокімнатну без ремонту. Звісно, ми зупинилися на другому варіанті, адже більша площа була в пріоритеті.

Кошти на ремонт все ж таки довелося взяти у кредит. Адже мені було соромно у своїх батьків просити ще грошей, а тесть та теща сказали, що не мають зайвих заощаджень. Та я й і сам не взяв би від них. Хоч і після купівлі квартири відносини стали кращими, та все ж  пам’ятаю їх позицію.

Зараз ми з Мариною робимо ремонт, ще трішки й покличемо усіх на новосілля, моя щаслива дружина облаштовує наше власне житло, а я неймовірно радий бачити її такою.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

five − 1 =

Вже 5 років ми з моєю дружиною живемо на орендованій квартирі, а нещодавно дізналися, що чекаємо на дитину. Ми вирішили придбати спільне житло, але батьки моєї дружини не у захваті від цієї ідеї.