Син з невісткою живуть в іншому місті. Артем купив там квартиру і знайшов непогану роботу.
Я в гості до них не напрошуюсь, а самі вони ніколи не кличуть. Коли до мене приїздять – радію.
Та останнім часом моє здоров’я почало різко погіршуватись. Проблеми із серцем вимагають постійного нагляду. Але, окрім сина, у мене нікого немає.
Коли Артем дізнався, що все настільки серйозно – відклав усі справи й приїхав вмовляти мене перебратись до них.
Я не хотіла залишати рідний дім, тим більше, що розуміла, що невістка Віталіна, навряд чи, буде рада моїй присутності в їхній квартирі.
Але син не бажав чути ніяких відмовок, тому ледве не силоміць зібрав мої речі. Врешті, я здалась і погодилась переїхати до сина з невісткою, щоправда, тільки на зиму, бо весною на мене чекатиме город.
Коли ми приїхали до сина й піднялись у квартиру – невістка навіть не вийшла привітатись.
«Спить, напевно», – подумала я, адже була вже одинадцята година вечора.
Андрій сам пішов в кімнату, приніс мені чисту постіль і постелив на дивані у вітальні. Потім зробив чай з канапками й поїв разом зі мною. Наскільки я побачила, в холодильнику, окрім, куплених продуктів не було нічого домашнього.
«Може з’їли все за день, а зранку свіже приготують», – намагалась я знайти пояснення такій ситуації.
Але зранку син снідав кавою з тими ж канапками. Віталіна навіть не прокинулась, аби приготувати чоловікові сніданок, не кажучи про те, щоб скласти щось з собою на роботу.
– Чим же ти обідати будеш, сину? – Запитала я в Артема, який збирався на роботу.
– Піцу замовлю, або комплексний обід в офіс, – сказав син, – не хвилюйся мамо. А ти собі канапок зроби!
Він поцілував мене й побіг на роботу.
А я пішла до холодильника. Спочатку хотіла почекати, поки невістка прокинеться, але вже дуже зголодніла – була майже десята ранку, а я снідаю о сьомій.
Відкрила холодильник і помітила там кисломолочний сир.
«Зроблю нам з Віталіною сирників на сніданок», – подумала я і прийнялась шукати муку.
За двадцять хвилин у кухні смачно пахло сирниками. На запах з кімнати вийшла невістка. Вигляд у неї був заспаний – вочевидь, вона планувала поспати довше, але я її розбудила своїм шумом.
– Віталіночко, добрий ранок, – я побігла її обіймати. – а я тут нам з тобою сирничків насмажила. Давай до столу.
Невістка вимушено обняла мене у відповідь й незадоволено подивилась на сирники:
– Я смаженого не їм. А сир собі купила на ранок, аби поїсти з лохиною. Але ви вже до нього добрались! Клас! Тепер мені нема чим снідати й доведеться з самого ранку пхатись в магазин!
Віталіна гримнула дверима ванни й включила воду.
А я сиділа й ледь не плакала. Як краще ж хотіла!
За пів години невістка вийшла з душу, потім сушила волосся, фарбувалась. Приїхав кур’єр – привіз кисломолочний сир, знежирений йогурт, авокадо і якісь екзотичні фрукти.
Потім, майже о першій дня, невістка поснідала й повернулась у свою кімнату. По звуках я зрозуміла, що вона дивиться серіал.
А я не знала, що мені робити. Сирниками довелось поснідати, але ж треба приготувати ще щось – скоро син прийде з роботи голодний.
Я постукала до Віталіни. Вона лежала на ліжку й дивилась серіал.
– Доню, може щось приготуємо, – я намагалась говорити якомога привітніше, – скоро Артем прийде.
Віталіна подивилась на мене холодним поглядом.
– Що хочете, те готуйте, – відрізала невістка. – Я бачу, що вам не йметься.
– Вибач, Віталіночко, я просто хотіла допомогти.
Та невістка була незадоволена.
– Мені ваших вибачень не треба, – сказала вона. – Я чекаю, поки зима закінчиться, щоб ви назад поїхали.
Я не стала чекати сина з роботи, а зібрала речі й пішла на автобус. Краще вже самій бути!
