Я і не знала, що я така скупа

У нас з нашими сусідами завжди були чудові відносини, у наших батьків та у нас дітей між собою. Якщо було якесь свято чи то Новий рік, чи День народження, чи просто вихідний день – це зажди шашлики та святкування. Адже бути сусідами у селі це як друга сім’я.

Найчастіше це звичайно було у нас вдома, але мені це не заважало, мені було цікаво гратись. Тепер ми виросли та все дещо змінилося. У сусідів є донька менша від мене якій часто діставались іграшки, одяг.

Я і не знала, що я така скупа.

Одяг я носила завжди акуратно, навіть коли переставала носити він все одно виглядав як новий, так було і з іграшками. Одного разу коли ми прийшли в гості до сусідів і я побачила свої колишні речі… Іграшки якщо не порвані, то лежать брудні десь на вулиці в глині, одяг такий брудний не праний, деякий просто валяється у ванній на підлозі.

Звичайно, добре що речі комусь ще стануть у пригоді, а не їх просто викинули, але мені їх справді стало шкода, що ніхто не цінує того. З’явилась думка: краще б вже то все сиділи й далі у мене десь на поличках, для мене це як прояв неповаги.

При цьому сім’я у них теж хороша із нормальним достатком, сусідка працює медсестрою, сусід десь в офісі. А ходять такі замурзані наче десь у хліву працюють. Проте питання виховання не залежить від достатку родини чи сфери їхньої діяльності, як я уже зрозуміла.

Ми перестали віддавати речі. Якось сусідка знову приходить, потім довго сидить, нап’ється чаю з печивом і каже: «Нас запросили на весілля, так немає чого одягти нашій малій, у вас немає якоїсь сукні від Даші, вона ж напевно все одно багато вже не носить». Мама зателефонувала мене спитати, але відповідь була одна: «Для них – немає!».

І от не розумію чи то я скнара чи то я так вихована, щоб цінувати речі, що й боляче коли їх псує хтось інший.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

4 × four =

Я і не знала, що я така скупа