Я не можу покинути дівчинку

– Невже це правда, вона народила і покинула дитинку? Дівчина не промах.

– Світлано, дослухай, будь ласка!

– Вибач, так, слухаю далі, більше не перебиватиму.

– Вона просто написала відмову від доньки і втекла з пологового будинку, більше я її не бачив, залишився сам з дитиною на руках. Щоправда одного разу вона таки мені написала: «Я зустріла багато і молодого чоловіка, такий як ти мені більше не потрібен, а дитина тим більше!». Я важко переживав цей час, але дійшов висновку, що краще зараз, аніж коли малеча почне все розуміти. Близько року тому я теж зустрів жінку і хотів створити із нею сім’ю, але вона сказала що не хоче дітей, а тим більше чужих. Я до тебе б не звертався, але нещодавно лікарі поставили мені невиліковний діагноз, мій стан критичний і залишилося мало часу. Світлано, ти зараз найближча людина, що у мене є, я розумію що це звучить шокуючи, проте ти і я як ніхто знаємо що буває із дітьми у дитячих будинках. Не кидай мою маленьку Світланку! Я всю свою душу вкладав у її виховання, хотів щоб вона ні в чому не мала потреби, їй буде важко у дитбудинку.

– Отакої, ти що пропонуєш взяти дівчинку до себе? Ти сам це можеш собі уявити? Уяви лише скільки часу потрібно щоб оформити документи щоб удочерити дівчинку. Я не можу так швидко зібрати документи, чи встигну я її удочерити.

– Я уже все дізнався, у мене є знайомий, він зможе нам допомогти у такій ситуації, оформить документи протягом тижня.

– Вибач, але я не можу сказати отак відразу, як не як я заміжня жінка, мені треба порадитись із чоловіком. Я просто не знаю що робити у такій ситуації.

– Так-так, розумію, вибач, поговоріть, але пере телефонуй мені обов’язково!

Світлана провела колишнього чоловіка. Вона подзвонила до свого чоловіка, вони зустрілись щоб поговорити.

– Моя Світланко, я тебе люблю і прийму будь-яке твоє рішення. Лише нагадаю тобі те, що ти і сама знаєш. Не знаю щодо твого колишнього чоловіка, але згадай, чи було тобі легко у дитячому будинку?

– Справді, це були важкі часи, які я згадую із жахом. Моя матір також відмовилась від мене у пологовому будинку, я не знала що таке батьки, хоч і чекала щоразу поки вони приїдуть та заберуть мене додому. Я мрія покинути дитбудинок усі 18 років і тільки зараз можу говорити про це з легкою душею. Проте було так боляче коли усіх однокласників зі школи забирали батьки, які обіймали їх, цілували, а ти просто стояла в кінці коридору нікому не потрібна і чекала поки приїде вихователька щоб забрати усіх дітей разом.

– А як проходили найкращі сімейні свята?
– Ми читали казки і чекали чуда, яке не ставалось. Тому я не дуже люблю свята, адже навіть жодного Нового року ніякого чуда не ставалося. У всіх навкруги свято, окрім нас.

У Світлани у голові лише крутилось «Я не можу покинути дівчинку».
Чоловік тримав її за руку та був готовий прийняти будь-який вибір.

Документи оформили і справді швидко, дівчинку удочерили. Колишній чоловік Світлани незабаром помер. Тепер він справді міг бути спокійним.
Чоловік Світлани дуже любив тепер обох своїх дівчат, адже тепер у нього було «Дві Світланки».

Через декілька років, сім’я не могла натішитись донькою, усі дуже щиро любили одне одного.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

two × 2 =

Я не можу покинути дівчинку