Я не втручався у їхні методи виховання до одного моменту

Я з завжди намагався назбирати грошей на власну квартиру. У двадцять років поїхав на заробітки, де заробляв для того, щоб мати своє житло. І за кілька років я зміг купити двокімнатну квартиру в новобудові. Наскладав ще трохи грошей й зробив ремонт власними силами. Батьки мені нічим не допомагали. Вони завжди старались тільки для брата.

Артур ніколи не прагнув чогось досягнути. Він кинув інститут і на жодній роботі не працював довше місяця. Брат тринькав батьківські гроші. А тато з мамою тільки допомагали йому в цьому. Вони не хотіли дати молодшому синові можливість заробити на щось самостійно. Звичайно, я не втручався у їхні методи виховання до одного моменту.

Брат надумав одружуватись. Дівчина, з якою він зустрічався завагітніла й Артурові нікуди було діватись. Хоч і неохоче, але брат зробив дівчині пропозицію і вони побрались. Щоправда, Артур не мав куди привести молоду дружину. Тоді він звернувся до мене.

Я на той момент уже мав власну сім’ю і жив з дружиною в будинку, що залишився їй від бабусі. А мою квартиру ми здавали в оренду, щоб мати додатковий дохід. Та брат вирішив, що має право там жити, адже я його родич.

– Звичайно, живи, – сказав я, – але збирай гроші на власне житло.

– Добре, – сказав Артур.

Він з молодою дружиною переїхав в мою квартиру. Звичайно, я не брав грошей з брата. Адже сподівався, що для нього це тимчасовий варіант, поки він не знайде постійного житла.

Але пройшло два роки, у брата підростав син, дружина сиділа в декреті, а він – й досі на шиї в батьків. Артур навіть не думав шукати роботу, не кажучи вже про гроші на власне житло.

Якось я прийшов до брата й зрозумів, що моя квартира, де кожен метр був зроблений моїми мозолями, більше нагадує свинарник: скрізь бруд, у ванні – пліснява, шпалери порвані, а меблі зіпсовані. Поговорив про це з братом, але той почав виправдовуватись, мовляв, дитина, сам розумієш.

Так, я розумів, що дитина могла помалювати шпалери, але повний хаос в моїй квартирі – справа рук її батьків. Коли я попередив брата, що якщо він не наведе порядок, то мені доведеться попросити його виїхати, той почав ображатись, мовляв, я не маю права виселити рідного брата і якщо я таке зроблю, він скаже батькам.

Такі дитячі погрози від дорослого чоловіка звучали, як мінімум, смішно, тому я, вирішивши, що Артуру потрібно вже ставати дорослим чоловіком й самому відповідати за свої вчинки та думати про майбутнє, дав йому тиждень часу, щоб звільнити квартиру.

Рідні ображаються, але я думаю, що все зробив правильно.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

13 + eighteen =

Я не втручався у їхні методи виховання до одного моменту