Я полегшено зітхнув, коли донька виросла й вийшла заміж. Вона переїхала до чоловіка і я бачитиму її не так часто.

З того часу, як не стало дружини я став іншим. Раніше я був веселим та усміхненим, а того дня, коли залишився сам з трьома синами та одномісячною донечкою, відчув себе найнещаснішим із всіх людей. Хлопці вже були дорослішими й могли самі собі дати раду, а от маленька Оленка… Вона була немовлям, яке так потребувало материнського тепла. А я не міг їй його дати.

Якось так склалось, що я намагався проводити з донькою якомога менше часу, адже вона нагадувала мені дружину. Я залишав Оленку у своєї мами на кілька тижнів, аби навіть не бачити малечу. А в той час переключався на вихованні синів. Саме в них я бачив стимул жити. Мої хлопці були для мене всім. У свій час я витратив чималі кошти, аби забезпечити синам достойне майбутнє. Я тяжко працював, аби дати їм хорошу освіту. Потім їздив по заробітках, аби купити кожному по квартирі й зробити пишне весілля. А донька… донька завжди була на останньому місці. Більшу частину часу вона жила в моєї матері. І тільки, коли тої не стало, Оленка переїхала до мене. Дівчинці тоді було чотирнадцять і, чесно кажучи, я не знав, як з нею спілкуватись. Ми ніколи не були близькими й, тим більше мене мучило почуття провини через те, що я не виховував свою дитину. Тому з того часу, коли Оленка остаточно переїхала до мене, я намагався уникати зустрічей з нею, адже просто не знав, про що говорити.

Я полегшено зітхнув, коли донька виросла й вийшла заміж. Вона переїхала до чоловіка і я бачитиму її не так часто. Я не можу сказати, що я не любив доньку, але відчував себе винним перед нею.

Пройшли роки і я постарів. Тяжка хвороба зробила мене прикутим до ліжка. Я сподівався, що хтось із синів прийде мені на допомогу й забере жити до себе. Але хлопці по черзі відмовились. Тому жінка не дозволяє взяти додому хворого батька, тому ніколи за мною дивитись, а той просто не хоче. Єдиною людиною, яка опинилась поруч, була моя донька. Вона, яка отримала від мене найменше любові й уваги, виявилась найбільш чуйною. Оленка взяла мене до себе в орендовану квартиру й доглядала за мною так, ніби я все життя старався для неї. Вона разом з чоловіком ніколи не дорікнула мені нічим. Мені навертаються сльози, коли я думаю, наскільки несправедливо з нею обходився. Сподіваюсь, що хоч зараз зможу стати для неї достойним батьком.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

eight + two =

Я полегшено зітхнув, коли донька виросла й вийшла заміж. Вона переїхала до чоловіка і я бачитиму її не так часто.