Я поспішала додому аби поділитися з батьками радісною новиною, що вступила до київського вишу. Переступивши поріг домівки, я почула невтішну новину: моя старша сестра залишилася з дитиною на руках без чоловіка. Тож, виділити кошти навіть на переїзд до столиці батьки не зможуть. Догляд за маленькою дитиною потребує значних витрат, а моя сестра поки що працювати не зможе.

Ще з сьомого класу я бажала покинути рідне провінційне місто та переїхати до столиці. Я росла в незаможній родині й розуміла, що про платне навчання можу й не мріяти. Тож, навчалася дуже старанно аби вступити до Київського вишу на бюджет. І ось у мене вийшло! Я потрапила на денне навчання.

Я поспішала додому аби поділитися з батьками радісною новиною, що вступила до Київського вишу. Переступивши поріг домівки, я почула невтішну новину: моя старша сестра залишилася з дитиною на руках без чоловіка. Тож, виділити кошти навіть на переїзд до столиці батьки не зможуть. Догляд за маленькою дитиною потребує значних витрат, а моя сестра поки що працювати не зможе.

Навчання у столиці, навіть, коли ти на бюджеті та живеш у гуртожитку, все одно потребує певних коштів. Я б могла влаштуватися на роботу в Києві, але в мене не було грошей навіть на квиток, позичити також не мала в кого. Тож, я відклала свою мрію та вирішила залишитися у рідному місті. Жити разом у двокімнатній з батьками, сестрою та племінницею було досить важко. Окрім тісняви, грошей ні на що не вистачало. Мій колишній зять не платив жодних аліментів.

Аби хоч якось допомогти родині, я вирішила піти працювати касиром, вдома лише ночувала. На своєму місті роботи я познайомилася з дівчиною, яка збиралась їхати закордон. Аліна запропонувала мені поїхати на заробітки. Всю свою зарплатню я витратила на оформлення документів. Батьки мого рішення не схвалили.

«Златочці на зиму куртку купляти, ми думали ти допоможеш», – дорікнув мені батько.

Я ж запевнила батьків, що на заробітках зможу ще більше допомагати фінансово. Але ні мама з татом, ні сестра не вірили у те, що я зможу кудись поїхати.

«Краще б тут працювала, а то витратила зарплатню не зрозуміло на що, може це взагалі якась афера», – казала сестра.

На щастя вони помилилися, я досить непогано влаштувалася в іншій країні та змогла заробити. Десь з рік я відсилала більшу частину зарплатні на допомогу сестрі та племінниці. Але згодом я вирішила, що маю й про своє життя якось дбати.

Коли я повернулась у відпустку додому, моя сім’я дуже зраділа. Я навезла купу подарунків. За вечерею мати спитала:

«Діаночко, а як багато ти заробляєш? Злата вже скоро піде до школи, а ти останнім часом не надто нам допомагала. У тебе все добре на роботі?»

Я не надто була здивована цьому питанню, але стало дещо неприємно.

«Я відкладаю гроші, хочу спробувати навчатися в Києві. Я якраз на вступну кампанію приїхала, іспити складати», – відповіла я.

За столом запанувала тиша. Мене знову ніхто не підтримав. Але я на те й не сподівалася. Мої батьки переймалися долею сестри, а вона навіть працювати не пішла, хоча донька вже доросла, 5 років. Але ж чи зобов’язана все життя допомагати родині, яка не турбується про моє майбутнє?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

eleven − six =

Я поспішала додому аби поділитися з батьками радісною новиною, що вступила до київського вишу. Переступивши поріг домівки, я почула невтішну новину: моя старша сестра залишилася з дитиною на руках без чоловіка. Тож, виділити кошти навіть на переїзд до столиці батьки не зможуть. Догляд за маленькою дитиною потребує значних витрат, а моя сестра поки що працювати не зможе.