Я розгорнула хустинку й мало не очманіла

З мамою у нас відносини завжди були натягнуті. Мене вона родила в п’ятнадцять від хлопця з сусіднього села. Як звати свого біологічного батька я ніколи не знала.

Перші роки мого життя мною займалася бабуся. Мамі було не до мене – вона спочатку поїхала до міста навчатись, а потім намагалась влаштувати своє особисте життя.

Та коли мені було шість, бабусі не стало. Мама вимушена була взяти мене до себе. Я добре пам’ятаю про ті два роки, що ми провели в маминій кімнаті в гуртожитку. А потім у нашому житті зявився він – Федір Іванович. Та я завжди його називала татом. Він став для мене справжнім батьком. Деколи мені здавалось, що нерідна мені мама. Бо за роки нашого спільного життя вона так й не змогла пробачити мені те, що я загубила її молодість.

А Федір Іванович мене по-справжньому любив. Навіть коли з’явилась моя молодша сестра Ліза, я не відчувала різниці у ставленні.

«У мене дві красуні-доньки», – завжди казав тато, тому більшість наших знайомих навіть не знали, що я йому нерідна. Тато дав мені своє прізвище і, що найголовніше, справжню батьківську любов.

Саме він втішав мене, коли я плакала, саме він говорив мені, що я найгарніша випускниця, саме він витирав вологі очі на моєму весіллі. На відміну від моєї мами. Вона ставилась до мене, наче мачуха.

Два роки тому батька не стало. Жахлива аварія забрала його життя. Для всіх нас це стало великим ударом. Ми довго не могли оговтатись, але першою із шоку вийшла мама.

– У батька був складений заповіт, – сказала вона, витерши сльози, – завтра прийде його юрист.

Яким шоком стало для всіх нас те, що тато всі свої статки залишив мені навпіл з сестрою. На маму він не переписав нічого. Вона була розлючена.

– Отак, значить, – кричала мені мама, – тобі, нерідній, він залишив половину своїх збережень. А я йому кращі роки віддала й мені нічого!

Що робити? Нотаріус ввів нас у право спадщини. Половина грошей, залишена батьком, виявилась чималою. Ми з чоловіком змогли купити собі квартиру й відкрити невеликий бізнес. Так, забула сказати, тато був чоловіком забезпеченим. Можливо, саме цим він колись сподобався моїй мамі.

Але після цього мама категорично припинила спілкування зі мною. Ніби, я колись вмовляла батька включити мене в заповіт. Мамі залишилась татова квартира, але її мучило те, що банківські рахунки він розподілив між обома доньками, причому, одна з яких йому нерідна.

– Раз так, – якось сказала мені мама, – батьки Федора – на тобі. Я відмовляюсь їх доглядати. А ти, раз отримала все це незаслужено, забирай їх до себе й доглядай.

І я взяла. Бабуся Віра й дідусь Іван завжди любили та приймали мене як рідну онучку. Кожні літні канікули я проводила у них в селі. Як я можу відмовитись доглядати рідних людей?

Ти одна в мене залишилась, – якось сказала мені бабуся, коли ми перевезли їхні речі в нашу квартиру.

– Та як, бабцю? – Питаю – А Ліза?

Бабуся сумно зітхає.

– Лізі я ніколи не була потрібна, як і твоїй матері. Навіть Федя завжди говорив, що у тебе найдобріше серце. Нехай тебе, дитинко, Бог благословить. Ось, – бабуся простягнула мені згорток, обмотаний хустинкою.

Я розгорнула й відкрила рот від здивування. Там була велика пачка стодоларових купюр.

– Бабусю, що це? – Я круглими очима дивилась на неї.

– Це нам колись Федя залишив… Говорив, що на старість, аби ми мали на що жити. Відчував, напевно, що довго не проживе. – Бабуся витерла сльози. – А зараз нам це не потрібно. Ти нас із дідом взяла до себе й доглядаєш… Нехай це буде тобі.

Того вечора я довго плакала. Я не хотіла брати грошей, але бабуся настояла, що згорток має по праву належати мені. А там, на хвилиночку, було тридцять тисяч доларів!

Ти це заслужила, – бабуся обняла мене, – ти наша справжня внучка! Батько би тобою гордився!

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

eighteen + 7 =

Я розгорнула хустинку й мало не очманіла