Я сподівалась, що Віра Василівна правильно зрозуміє мої слова й перестане лізти в наше життя, але сталось зовсім по-іншому

Валентин, мій чоловік, єдиний син своїх батьків. Не дивлячись на те, що він уже дорослий одружений чоловік і у якого є власні діти – для свекрів він досі маленький хлопчик. Особливо Віра Василівна його любить. Кожного дня телефонує мені запитати, чим я її синочка годую. Не настільки сильно свекруха хвилюється за онуків, скільки за свого дорослого сина. Нещодавно вона попросила мене прати одяг «Валентинчика» гіпоалергенним порошком, щоб у її синочка «не було подразнення». Я терпіла, адже розуміла, що не можу стояти між чоловіком та його мамою і, зрештою, це було б неправильно.

У мене залишалась одна надія: коли ми нарешті добудуємо наш будинок, свекруха зрозуміє, що її синочок виріс і став самостійним чоловіком. Я сподівалась, що, можливо, тоді вона перестане настільки активно цікавитись його життям.

Але будинок ми добудували, переїхали туди жити, а Віра Василівна й надалі продовжила хвилюватись за сина. Свекруха почала приїздити ледве не кожні вихідні, аби контролювати, як я доглядаю за її сином.

Якось вона зробила мені зауваження, що «Валентинчик їсть недостатньо свіжих салатів». Я тоді не витримала й сказала, що готую те, що вважаю за потрібне, а якщо вона хоче, щоб її син їв овочі прямо з грядки, то нехай сама заводить город і садить там зелень. Я сподівалась, що Віра Василівна правильно зрозуміє мої слова й перестане лізти в наше життя, але сталось зовсім по-іншому.

Уже наступного дня, поки я була в місті по справах, свекруха облаштувала на моїх газонах теплицю й висадила грядки з розсадою. Коли я, повернувшись додому це побачила, мало не знепритомніла. У нас перед тим попрацював ландшафтний дизайнер, а тут, як на обкладинці журналу для дачників.

Я мало не плакала, дивлячись на те, як поряд з туями красується саморобний парник! Але свекруха не зрозуміла мого розпачу, мовляв, грядки краще, аніж «безкорисні» газони, ще й синочкові завжди буде що поїсти.

Що я могла вдіяти? Навіть чоловік сказав, що, виходить, я сама дозволила свекрусі садити в нас грядки. Так-так, про сарказм ні Валентин, ні його мама нічого не чули! Чоловік на відріз відмовився будь-що говорити його мамі, аби не рухала наш газон. А я сиджу і плачу. Не знаю, що мені більше шкода – газону чи себе, адже чоловік на боці матері? Я намагалась ніколи не псувати стосунків зі свекрухою, але зараз мені все одно.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

eleven + twelve =

Я сподівалась, що Віра Василівна правильно зрозуміє мої слова й перестане лізти в наше життя, але сталось зовсім по-іншому