Я так і стояла в коридорі взута. В мене градом котились сльози. Я розуміла, що Катя говорить про мене, адже у Леоніда не було більше сестер. Але мені так боляче, що вона отак нахабно бреше

Ми з чоловіком заробляємо непогано. Вистачає нам і дітям. Намагаємось допомагати своїм батькам, адже вони вже пенсіонери й потребують турботи. А я, окрім батьків, частенько допомагаю ще й молодшому братові Леоніду. Мені його шкода, адже працює він двірником, зрозуміло, що заробляє небагато. Живуть в орендованій квартирі, яку оплачують з братової зарплати, бо його дружина Катя зараз у декреті – в них нещодавно народилась друга донечка. Тому я щотижня намагаюсь відвозити їм немаленькі продуктові набори, де окрім макаронів та круп, кладу ще хороші фрукти та ягоди для дітей, м’ясо, рибу та солодощі. Дітям купую хороший одяг, адже шкода мені племінничок. Іграшки, які знаходяться в них вдома, куплені також мною.Щодо дружини чоловіка, то я ніколи не віддаю їй свій старий одяг, адже вважаю, що це може її образити. Тому я купую їй хороший та якісний новий. Частенько дарую щось з косметики, адже розумію, що на зарплату мого брата вона собі багато не дозволить. Окрім того, частенько даю братові з дружиною гроші. Кілька разів намагалась допомогти Леоніду знайти хорошу роботу, але йому це нецікаво. Він не прагне більше заробляти, аби покращити матеріальний стан сім’ї. Тому я тут безсила.

Але нещодавно сталось те, що вразило мене до глибини душі. Якось я прийшла до брата, аби вчергове принести продукти. Вхідні двері були відкриті, тому я зайшла без дзвінка й майже беззвучно. По сміхові та розмові я зрозуміла, що у невістки гості. Та поки я роззувалась в коридорі, аби зайти та привітатись, почула дещо несподіване.

– І що ти думаєш, – говорила Катя, – чоловікова сестра живе, як у Бога за пазухою. В них і гроші, і машини. Квартира велика. А у нас? Розвалена орендована халупа. Ти скажи мені, вона хіба не може купити й нам квартиру? Може. А чому не купить? Правильно, бо не хоче!

– Ой, Катю, – почала бідкатись подруга братової дружини, – і не кажи. Вони просто багаті й зарозумілись. Бідних родичів і знати не хочуть.

Катя театрально зітхнула й продовжила.

– Хоч би коли дітям якого печива привезла. А то ж ні! Своїм викуповує різні смаколики заморські, а моїм навіть цукерка не дасть. Я тобі кажу, що таких скупих та безсердечних людей, як чоловікова сестра я ще не бачила.

Я так і стояла в коридорі взута. В мене градом котились сльози. Я розуміла, що Катя говорить про мене, адже у Леоніда не було більше сестер. Але мені так боляче, що вона отак нахабно бреше. Я ніколи ні в чому не обділяла ані її з братом, ані тим більше їхніх дітей. За що вона так зі мною? За те, що я не купила їм квартири? Невже вони думають, що я настільки багата, аби розкидатись такими грішми, ще й перед людьми, які цього все одно не цінуватимуть?

– Ой, сестра чоловіка прийшла, – награно милим голосом сказала Катя, коли побачила мене. – А я саме подрузі розповідаю, як нам з тобою пощастило. Чай будеш?

– Ні. Я уже йду.

Я взяла й вийшла, адже не бачила більше сенсу бути там, де про тебе таке говорять.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

1 × 4 =

Я так і стояла в коридорі взута. В мене градом котились сльози. Я розуміла, що Катя говорить про мене, адже у Леоніда не було більше сестер. Але мені так боляче, що вона отак нахабно бреше