Я теж ніколи з нею не говорила, – каже дочка, – але від сьогодні ми стали кращими подружками

Моя десятирічна донечка Аліса нещодавно розповіла мені історію.

– У нас в класі є одна дівчинка Орися. З нею ніхто не дружить, бо вона погано вчиться й вдягається в старий одяг. Я теж ніколи з нею не говорила, – каже дочка, – але від сьогодні ми стали кращими подружками.

– Що ж таке сталось? – Питаю.

– Сьогодні ми здавали гроші на солодкий стіл, який влаштовуємо перед канікулами, – продовжує дочка, – так от, я дала ті гроші, які ти мені для цього поклала сьогодні з ранку у портфель. А потім я повертаюсь і знаєш, що бачу?

– Що? – Перепитую здивовано.

– Орися сидить і плаче. А інші дівчатка з неї кепкують.

– І що ти зробила? – З нетерпінням чекаю продовження історії.

– Ну як що? – Донька дивиться мені в очі. – Я зробила, як ти мене навчала: підійшла до неї й запитала, що сталось. Орися спочатку не хотіла зізнаватись, а потім сказала, що дуже хоче попасти на солодкий стіл, але в неї немає грошей, бо тато хворіє, а крім неї ще є три молодших братики. Мені стало її так шкода, що я підійшла до вчительки й сказала, що гроші, які я здала будуть за Орисю, а я й без солодкого столу обійдусь. Правда, мамо? А, чому ти плачеш?

Я не могла стримати сліз.

– Бо в мене росте така чудова донечка! – Я обняла Алісу. – Я дам тобі ще грошей, щоб ти могла піти на солодкий стіл. А завтра ми разом підемо до батьків Орисі й запитаємо, чи не потрібна їм якась допомога, добре?

– Добре, мамо.

Ми сиділи й плакали двох. Плакали від щастя, що маємо можливість зробити комусь добро.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

fourteen − eight =

Я теж ніколи з нею не говорила, – каже дочка, – але від сьогодні ми стали кращими подружками