5 років тому я вийшла заміж за коханого чоловіка. Сергій запропонував мені стати його дружиною за декілька місяців після того, як ми почали зустрічатися. Він казав, що закохався з першого погляду.
Ми були дуже щасливим подружжям до того як я завагітніла. За спільним побутом та турботами про малюка наші почуття почали згасати. Як і у всіх родинах чоловік мій працював, а я перебувала в декреті. Мій чоловік робив все, аби ми з сином не знали потреби.
На перший погляд, здавалося, що Сергій навпаки став дуже уважним: майже щодня купує квіти дружині, після роботи йде з малюком на прогулянку і має при цьому гарний настрій.
Але я відчувала, що чоловік наче не помічає в мені жінку. Хоча я робила усе для того, щоб виглядати гарно: встигала відвідувати спортивний зал та салон краси. Сина полишала на маму.
Чоловік досить часто затримувався на роботі. Після кожної «термінової наради» Сергій приходив у дуже гарному настрої. Здавалося, після затримання на роботі він почував себе енергійніше, ніж зранку. Вдома він проводив більшість часу з сином, а також допомагав у хатніх справах, але ми не залишалися наодинці. Сергій дуже змінився та майже нічого не розповідав, хоча раніше ми могли розмовляти годинами. Тож, я почала підозрювати його у зраді і не помилилася.
Своїми роздумами щодо можливої коханки чоловіка я поділилася з мамою, на що вона мені відповіла: «Доню, Сергій матеріально тебе забезпечує, дарує подарунки ледь не щодня, турбується про сина, навіть допомагає іноді з прибиранням! У нього просто немає часу на зраду!»
Якось на телефон чоловіка надійшло повідомлення, сам він пішов до ванної кімнати. Я не витримала і вирішила прочитати. Чоловік застав мене за читанням його переписки з Аліною. Дівчина як раз написала, що сумує за ним, так як він мало провів з нею часу.
– Що ти робиш з моїм телефоном?!, – Сергій підбіг та вихопив у мене свій мобільний.
– Читаю повідомлення від Аліни, – спокійно відповіла я.
Я не стала слухати виправдань чоловіка, просто пішла до дитячої кімнати аби там заночувати.
На ранок Сергій не пішов на роботу, хотів поговорити зі мною. Чоловік сказав, що якщо я хочу розлучення, він мене зрозуміє, але у нас спільний син і ми маємо бути разом заради нього. Тим паче Сергій повністю мене забезпечує. Але під час нашої розмови чоловік жодного разу не пообіцяв, що покине коханку, що не буде зраджувати.
Я не знаю, що мені робити. Мама вмовляє мене простити чоловіка, адже він нас з сином забезпечує. Але ж я відчуваю себе принижено. Невже дійсно варто жити з тим, хто тебе не кохає заради спільної дитини?
