Я все життя надіявся на самого себе. У всіх моїх життєвих подіях батьки майже були відсутні. А коли в мене згорів кіоск – ніхто навіть не зателефонував, щоб просто висловити слова підтримки. Тож я вирішив більше не сподіватись ні на кого і плисти по течії лише з тими людьми, які люблять і цінують мене.

Я звик у житті надіятись лише на себе. З самого дитинства я мав бажання бути незалежним від батьків. У 15 років заробляв вже собі гроші на прожиття. Я продавав овочі, які вирощував у себе на грядці. Батьки були не задоволені моїм бажанням відокремитися від них.

Для мене це було основною метою. Я мав ще меншу сестру. Вона, навпаки, користувалася прихильністю батьків, а мені це подобалось. Вони менше звертали уваги на мою поведінку. Час проходив, сестра вчилася в університеті. Я працював уже, в мене був свій власний кіоск з фруктами і овочами. Своїми силами і стараннями я домігся процвітання в цій справі.

Землеробство мене приваблювало ще з самого дитинства. З батьками я мало спілкувався. Вони жили окремо. Та й часу в мене не було. Я працював багато для благополуччя. З сестрою спілкувався частіше. Але виконувати її примхи не міг. Надто вона було легковажною.

Одного разу до мене зателефонували і повідомили, що мій кіоск горить . Згоріло приміщення, гроші, які там були і товар теж зіпсувався. Я був у розпачі. Справа всього мого життя зникла в одну мить. Ще довго думки не покидали мене. Я цілу ніч не спав. Вранці поїхав до того місця.

Поліція повідомила, що там замкнуло проводи і через це здійнялася пожежа. Ніхто з рідних не приїхав мене підтримати. Всім було байдуже. Навіть сестра не зателефонувала. Я вирішив зібрати сили і відновити свою улюблену справу. Спочатку я торгував на ринку,взяв кредит і за 3 місяці мій магазинчик був готовий.

Під час цих бід мене завжди підтримувала Ольга. Вона працювала продавцем у мене. Я ніколи не помічав її красиві очі. Вона була доброю і лагідною до мене. Ми почали зустрічатися. Таким чином, у нас було багато спільного, і робота нас поєднала. Я вирішив освідчитись їй. В мене не було сумніву щодо неї.

Весілля пройшло прекрасно. Ми запросили лише найближчих людей. З родичів в мене була  сестра. Батьки так і не наважилися прийти до мене. Лише передали подарунок і відкритку. Я повернув їм все. Одного разу я навідався до них і спитав про час, який вже не повернути, і втрачений інтерес до мого життя.

– Невже ви не могли прийти до мене на весілля, я багато не просив

– Сину,ми думали йти, але в нас не вистачило мужності… Вибач нам…

Після того я назавжди відокремився від них і спілкування наше припинилось. Але в пам’яті я залишив лише хороші спогади про батьків.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

12 + twelve =

Я все життя надіявся на самого себе. У всіх моїх життєвих подіях батьки майже були відсутні. А коли в мене згорів кіоск – ніхто навіть не зателефонував, щоб просто висловити слова підтримки. Тож я вирішив більше не сподіватись ні на кого і плисти по течії лише з тими людьми, які люблять і цінують мене.