Я запитала, в який клас ходить її онука, на що почула несподівану відповідь

Нещодавно Лариса, моя сусідка по дачі, розповіла мені історію свого життя. Я знала, що в неї є донька, зять та онучка, мила дівчинка років семи. Вони часом приїздили на дачу всі разом. Якось, коли Лариса була сама, я запитала, в який клас ходить її онука, на що почула несподівану відповідь: «Вона не моя онучка».

Тоді Лариса розповіла мені, що її дочка у свої двадцять два вирішила виходити заміж. Мати, звичайно, очікувала, що обранцем доньки стане її одноліток, але дівчина вирішила вийти заміж за старшого на дванадцять років вдівця, у якого була маленька донечка від першого шлюбу.

– Я намагалась її відмовити, як могла, – розповідає мені Лариса, – але дочка моя вперта, якщо вирішила щось, то нехай хоч грім з неба – зробить, що задумала. Я говорю їй: «Нащо тобі чужа дитина? Ти їй матір’ю не станеш». А вона мені: «Чужих дітей не буває».

– Та й справді не буває, – говорю я, – он тобі Бог дав, яку чудову онучку й байдуже, що не від доньки. Все ж стала тобі, як рідна.

Та Лариса, здається, не могла зі мною погодитись.

– Я тобі чесно скажу, – вона подивилась на мене якось насторожено, – я цю дівчинку й досі вважаю чужою. Знаєш, донька з чоловіком вже не перший рік живуть разом, але я цю дитину ніяк не можу полюбити. Розумом розумію: сирота, вона не винна, що в неї матері немає, а от серце моє її не приймає. І зятя свого терпіти не можу. Ні, нічого поганого про нього не скажу – мені допомагає, доньку любить, забезпечує її всім необхідним, але для мене він чужий, адже в нього до моєї доньки була жінка.

– Ну й що? – Ніяк не можу збагнути я – Зять у тебе золотий! Приїздить тобі на дачу допомагати, я свого не можу допроситись мені саджанці машиною привезти – мушу електричкою тягати, а твій тебе з пів слова слухає. А дівчинка його – просто янгол. Я чула, як вона тебе бабусею називає, бачила, як квітів тобі польових нарвала, всім серцем до тебе дитина тягнеться. Не те, що мої онуки – сидять дивляться в телефони, їм до бабусі діла нема. А у тебе така прекрасна сім’я! Що тобі ще треба?! Дякуй Богові, що в доньки все добре.

– Ой, не знаю, не знаю… – зітхнула Лариса – все одно якось душа мені не лежить до зятя з його дочкою. Чужі вони мені.
Я сиділа й дивилась на жінку, у якої все добре, окрім одного – вона сама вигадує собі проблеми. Як могла я, намагалась пояснити Ларисі, що не завжди рідні онуки так люблять бабусю, як її прийомна внучка, а такого зятя, як чоловік її доньки треба ще пошукати. Але, на жаль, сусідка так нічого й не зрозуміла…

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

three × 1 =

Я запитала, в який клас ходить її онука, на що почула несподівану відповідь