Я запитав дружину і вона зізналась. В той момент я не знав, як жити далі

Олег був моїм найкращим другом. Познайомились ми ще в інституті й продовжили дружити, коли в нас обох з’явились сім’ї.

Ми з дружиною Олею завжди запрошували Олега з Вірою до нас. Був час, коли вони не мали де жити. Тоді ми навіть взяли їх до себе на кілька місяців, адже вважали їх найкращими друзями.

Олегу я довіряв усі свої таємниці. Що там таємниці? Я йому повністю довіряв.

Попросив я якось Олега відвезти мою дружину в поліклініку, адже сам не встигав. Він охоче погодився.

Повертаючись того дня додому, я вирішив зайти в кіоск біля будинку купити йогурт. Продавчиня, молода і привітна дівчина Оленка, цього разу якось сумно на мене подивилась.

– Оленко, що сталось? – Запитав я. – Поганий день видався?

– У мене – ні. – Сказала дівчина, опустивши голову. – А от у вас – напевно

– Ти про що, Оленко, – засміявся я, – жартуєш так?

Та дівчині, здається, було не до жартів.

– Не знала, чи варто вам говорити, – почала вона, – але раз ви уже самі зайшли сьогодні – змушена сказати, хоч це, звичайно, і не моя справа, але ви хороший чоловік і мусите знати…

– Що знати, Оленко? – Почав нервувати я.

– Я сьогодні бачила, як ваша дружина виходила з машини вашого друга. Олег, здається, його звати. І вони поцілувались.

Я зітхнув.

– А, ну це нічого страшного. Я сам попросив Олега відвезти Олю до лікаря. Тому вона виходила з його машини. А поцілувались вони, напевно, в щічку на прощання як добрі друзі.

– Ні, це було зовсім не по-дружньому. – Сказала Оленка. – Так друзі не цілуються.

Я постарався заспокоїти дівчину і переконати її в тому, що вона щось наплутала, але самого мене сумніви почали мучити.

Прийшовши додому, я вирішив все ж запитати у жінки чи є в мене підстави для хвилювання. Я був впевнений, що вона відповість, що все добре.

Але, на мій подив, Оля почала плакати й сказала, що вони з Олегом уже давно зустрічаються і люблять один одного. Вони збирались сказати мені й Вірі, але не знаходили сил.

Того вечора рухнув мій світ. Я пішов від Олі. І не знав, чи коли-небудь ще буду щасливим.

Пройшов рік. Оля й Олег розписались, одразу після нашого розлучення. Я навіть був на їхньому весілля, але не сам, а під руку з красунею Оленкою – продавчинею з кіоску.

Так, я щасливий, адже після розлучення життя не закінчується!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

9 − 1 =

Я запитав дружину і вона зізналась. В той момент я не знав, як жити далі