Я зателефонував синові з надією, що він візьме мене до себе. Але син від цієї ідеї був не в захваті

У мене є син та донька. Я з дружиною все життя працював задля блага дітей. Ми у свій час відкрили невеликий, але доволі прибутковий бізнес і змогли купити синові велику квартиру в новобудові. Доньку житлом ми не забезпечили, адже вважали, що це має зробити її майбутній чоловік. Я завжди сподівався, що донька вийде заміж за заможного чоловіка, який їй ні в чому не відмовлятиме.

Але Лариса вирішила, що хоче пов’язати своє життя з простим парубком, з яким разом навчалась. Мене ж такий зять не влаштовував. Я хотів бачити в ролі чоловіка доньки, як мінімум, бізнесмена, а не простого студента, в якого навіть немає власного житла.

– Тату, але ж я кохаю його, – говорила Лариса, – як ти цього не розумієш?

– Не для того я стільки років горба гнув і тяжко працював, щоб моя дочка зараз вийшла заміж за якогось безхатька! – Кричав я.

– Це неправда! Ігор не безпритульний. У нього є будинок в селі, в якому ми житимемо разом з його батьками.

Я не витримав.

– Роби, що хочеш. Якщо тобі до вподоби свиням хвости крутити – будь ласка! – Сказав я і відтоді припинив спілкування з донькою, яка мене не послухалась.

На щастя, син взяв собі за дружину дівчину з хорошої та заможної родини й хоча б це тішило мою душу. Ми з дружиною планували, що будемо доживати віку біля старшого сина.

Але все склалось не так, як я планував. Кілька років тому, коли в наслідок тяжкої хвороби не стало дружини, я вирішив продати бізнес і житло та поїхати за кордон. У мене був план відкрити там власну справу, але, як з’ясувалось, це не так просто, тому мій новий бізнес прогорів і гроші я втратив. Як на зло, моє здоров’я значно погіршилось і я зрозумів, що без грошей тут нікому не потрібен. Залишалась надія на рідних. Я зателефонував синові, сподіваючись, що він візьме мене до себе. Але син від цієї ідеї був не в захваті.

– Розумієш, тату, – почав він, – у нас скоро з’явиться дитина і ми хотіли, щоб у вільній кімнаті жила няня. Сам розумієш – дружині буде тяжко з дитиною, а тут ще ти… Не знаю, тату… Боюсь, що до мене не можна.

– Що ж, сину, нехай буде так… – Сказав я і поклав слухавку.

Сльози текли струмком і розумів, що син в якого я вклав усі свої сподівання та надії зараз прямим текстом відмовився від мене. Я так багато для нього зробив. Я купив йому велику квартиру, у якій зараз для мене не знайшлось і куточка.

У мене не залишилось варіантів, як зателефонувати доньці. Мені було соромно проситись пожити до них з чоловіком, адже я абсолютно нічим їм не допоміг. Навіть на весіллі не був. Але вибору у мене не було, адже я не мав навіть грошей на квиток в Україну й тут жити не мав на що. Усі друзі, в яких я просив допомоги «тактовно» відмовлялись, вигадуючи різні причини.

Тремтячими руками я зателефонував доньці. Вислухавши мою історію, вона, не вагаючись відповіла:

– Тату, звичайно, приїжджай, ми будемо тільки раді. У батьків мого чоловіка є вільна кімната й вони будуть щасливі поселити там свого свата. Гроші на квиток я тобі вже надсилаю.

Я трохи занепокоївся.

– Ларисочко, а що скаже Ігор? Він же знає, як я до нього ставився.

– Не хвилюйся, – сказала донька, – Ігор тебе давно пробачив. Тому чекаємо тебе вдома.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

eleven + nineteen =

Я зателефонував синові з надією, що він візьме мене до себе. Але син від цієї ідеї був не в захваті