Я поклала слухавку, але ще не відійшла від шоку. Щойно дзвонила мама, яка уже сім днів відпочивала в санаторії – ми з сестрою вирішили скластися й оплатити мамі путівку на мінеральні води. Наша мама, шістдесяти трирічна пенсіонерка, вже довгий час жалілась на проблеми з нирками. Але щойно мама повідомила мені наступне: «Я знайшла своє кохання… в санаторії.»
Я не знайшла кращого виходу, ніж набрати сестру. Вона, вислухавши цю історію, очманіла не менше:
– А наша мама взагалі пам’ятає, що у нас ще є тато?! – не стримуючи гніву, кричала сестра.
– Мені здається, що вона взагалі нічого не пам’ятає, її цей «наречений» загіпнотизував, напевно. Знаєш, що вона мені сказала? – Я була розлючена не менше. – Вона сказала, що ми з чоловіком повинні продати віддати їй нашу квартиру! Вона там з «Андрійком» житиме!
Квартира, в якій ми жили з чоловіком була подарунком моїх батьків нам на весілля. Щоправда, гроші на неї були зароблені моїм батьком. Тато все життя провів на заробітках, мама ж у цей час займалась нашим вихованням, але жодного дня у своєму житті не працювала.
– Вона, бачте, хоче там зі своїм «коханим» жити, а нам треба забиратися геть! – Я не могла себе опанувати. – І їй байдуже де!
Я взялась за живіт – у мене шостий місяць вагітності й найменше, що я зараз хотіла почути від своєї завжди люблячої мами, так це те, що мені потрібно забратися геть.
– А тато щось знає про це? – мої роздуми перервав голос сестри на тому кінці дроту.
– Ще ні… – я зітхнула – треба їхати до нього.
Тато сидів перед телевізором. Він зараз хворіє, тому іншого заняття у нього немає. Наш батько все життя тяжко працював, аби забезпечити нам з мамою та сестрою достойне життя, тому зараз він має повне право відпочивати. Побачивши нас, тато поволі піднявся з дивана й, опершись на милиці, пішов обіймати дочок. Тато завжди радий нас бачити.
Та коли ми розповіли про мамин дзвінок, тато побілів.
– Я ж завжди її любив… Я все для неї… Як так?
У нашого завжди такого сильного й мужнього тата виступили сльози.
Я обняла його.
– Тату, ми з тобою. Ми не дамо тебе в образу.
– Та мені за тебе душа болить, дитинко, – тато подивився мені в очі, – яка ж вона мати, якщо хоче у вагітної дочки забрати дах над головою. Але вона не зможе.
В цей момент тато став, як завжди рішучий.
– Квартира записана на тебе. А ця на мене. Вона нічого не отримає! А я поїду й особисто знайду того альфонса, який старій жінці задурив голову.
Уже за годину ми з чоловіком, сестра й тато були на півдороги в санаторій. Благо, це не далеко від нашого міста.
Знайшли ми маму одразу – вона сиділа в альтанці в обіймах чоловіка, який на вигляд був вдвічі молодший за маму. Почувши наші погрози здати його в поліцію за те, що задурив голову літній жінці, він почав вибачатися, мовляв, його зрозуміли неправильно, ніякої квартири він у нашої мами не просив, ніякого кохання до гробу не обіцяв.
– Та ви самі гляньте, вона ж мені в матері годиться, – почав виправдовуватися пройдисвіт.
Мама в цей момент, наче прозріла.
– Як? Андрійку! Ти ж сам казав, що любиш мене.
Мама розридалась, а її «коханий» під шумок чкурнув з альтанки.
Дорогою додому всі мовчали.
– Тато житиме в нас. – Нарешті перервала тишу я. – Ти можеш лишитися у вашій квартирі, але сама. У тебе більше немає ні чоловіка, ні дітей, ні онуків. Ти маєш пенсію – якось проживеш.
Ми зупинились біля батьківського будинку. Мама вийшла і самотньо пішла в під’їзд, потягнувши за собою валізу. Ніхто із нас не вийшов, щоб їй допомогти. Можливо, з часом ми відійдемо й щось зміниться, але зараз ще дуже боляче.
