Як батьки нам весілля зіпсували

— Та не потрібно нам такого шикарного ресторану, – ми з Ромою дивились на батьків, які уже почала складати список гостей, – та ми хотіли полетіти десь відпочити, а не оце ось усе…

Батьки подивились на нас із нерозумінням.

– Аню, ти ж єдина наша дочка, – знову розпочала мама, – ми не можемо такого допустити. Єгипти почекають, а весілля – то перше діло!

– Ну, я теж хочу, щоб в Ані було й пишне плаття, й гарна церемонія, – в розмову втрутився мій наречений Роман, – але, можливо, зменшити масштаби святкування, скажімо, запросити тільки найближчих?

– Так ми й так включили в список тільки найближчих, – мама взяла зі столу аркуш і одягнула окуляри, – ось з нашого боку буде лише чоловік вісімдесят, ну, максимум, дев’яносто.

Ми з Романом переглянулись. Я старалась опанувати себе і говорити дуже спокійно.

– Розумієш, мамо, це мій день. І я хочу, щоб поряд зі мною були лише люди, яких я добре знаю. А дев’яносто чоловік – це, я так розумію, люди, яких знаєте ви, а не ми!

Я взяла аркуш в мами з рук.

– От хто така «Ніна Р.»?

– Це Ніна з моєю роботи. – Мама подивилась на мене поверх окулярів.

Я закипіла.

– З якої роботи, мамо? Ти уже два роки, як на пенсії!

– Ну то я й кажу: з попередньої. Коли її син одружувався – вона мене запрошувала.

Моєму обуренню не було меж.

– Знаєш, мамо, або на моєму весіллі буде «Ніна Р.», або я! Вибирай!

Два дні я не розмовляла з батьками. Рома старався мене заспокоїти, як міг.

– Розумієш, люба, я не хочу, щоб наше сімейне життя починалось зі сварок. Вони ж твої батьки! І вони оплачують місця своїх гостей. Давай не будемо робити скандалу, а дозволимо батькам зробити все по-своєму. А самі по-справжньому відсвяткуємо за день до того: зберемо друзів, поїдемо на природу. Ну, кохана, заради мене.

Я обняла майбутнього чоловіка. Зрештою, я теж не хочу, щоб він псував відносини з моїми батьками.

Так і вирішили. Наступного дня поїхали до батьків і дозволили їм займатися організацією весілля: від прикрашування залу до вибору ведучого. Підключили ще й батьків Роми, ну щоб вже точно ніхто не образився. А самі поїхали купили мені першу-ліпшу весільну сукню, Роману костюм і повністю розслабились. А що? До нашої думки й так всім байдуже.

Отож день Х настав. Ми з Романом приїхали на прикрашеному повітряними кульками лімузині до ресторану зі звучною назвою «Престиж». Хоча із престижного там тільки назва. Як я й очікувала, зал теж був прикрашений різнокольоровими кульками, арка зроблена зі штучних квітів. І музиканти… музики були «стильні»: в сорочках в клітинку. На столах майонезні салати, нарізані пляцки і таке інше.

З фотографом батьки не заморочувались – запросили дядька Леоніда, який колись фотографував людей на документи. Відеоопертор із камерою, вдвічі старшою за мене, вже очікував при вході. Тамада із пишною зачіскою й фіолетовими тінями голосно проголошувала тости.

Ми з Романом відчували себе так, ніби попали на весілля якихось далеких родичів на початку 2000-х.

Для нас цей день став справжньою каторгою. Хіти минулого тисячоліття, п’яні тости родичів, вульгарні конкурси та коровай – куди ж без нього.

Пройшло вже понад шість років, а ми й досі днем свого весілля вважаємо не те гуляння в ресторані під оплески малознайомих людей, а день перед цим, коли ми в спортивних костюмах в колі найближчих друзів дали один одному обіцянки вірності.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

four × five =

Як батьки нам весілля зіпсували