Два місяці назад я нарешті переїхав в мій новий будинок, який нещодавно був зданий в експлуатацію, гарненький дворик, безплатні паркомісця для мешканців, я цьому неабияк зрадів, оскільки всі гроші пішли на ремонт і купувати зараз гараж чи місце в паркінгу було не по кишені.
Але я ще не розумів тоді, яка в1йна розгорнеться за це паркувальне місце.
Повертаючись з роботи, я побачив, що місце, яке я пригледів для своєї машини було зайняте, зранку машина стояла на тому ж місці, як і всі наступні п’ять днів. Це було дивно, ніби хтось лишив тут машину навмисно, це була дорога іномарка, червоного кольору, з тонованими вікнами.
Весь минулий тиждень я лишав машину на задньому дворику, це було дуже незручно, та й місце там дивне, збираються шумні компанії, але через тиждень нарешті я побачив вільне своє місце і, звичайно, одразу припаркував машину.
Вечірнє піднесення змінилося абсолютним ранковим нерозумінням того, що відбувається. Моя срібляста машинка вся була обмальована помадою. Я б сказав, що мені хтось мститься, але останні пів року свої вечори я проводжу лише з котом. Тут з під’їзду вийшла доросла дівчина, на плечах шубка, все як має бути і я розумію, що йде вона просто до мене. Чекаю.
-Так це ти зайняв моє місце? Ти що не розумієш, що тут я ставлю свою машину? – дівчина була явно самовпевненою не по роках.
-Але це безплатна стоянка, вона не належить вам, тут будь-хто з мешканців може лишити своє авто. І, я так розумію, живопис на моїй машині це ваших рук справа?
-Не розумію про що ви – з неприхованою зверхністю відповіла незнайомка. І запам’ятай, це моє місце, ще раз поставиш свою машину тут – розмова буде йти по-іншому. – Дівчина обернулася і не попрощавшись пішла вздовж вулиці.
От такий був в мене ранок, і що тут робити, починати скан4алити, шукати нове місце чи просто мовчки лишити машину на тому ж місці й чекати, що буде далі. Сам ще не вирішив.
