Як-не-як ми не чужі люди

Життя склалося так, що я лишилася сама з маленькою дитиною на руках. Чоловік покинув нас, але, на щастя, лишив будинок сину. Постійної роботи я не мала, оскільки, нас забезпечував чоловік, а до батьків йти не хотілося. Так, я знайшла собі роботу, але на жодній довго не затримувалася. Грошей так і не вистачало, тому я вирішила пожити у батьків, а наш будиночок здавати в оренду. Все ж таки, так буде краще і сина є на кого лишити, поки я допізна на роботі. Якраз наші знайомі, які нещодавно перебралися до нашого міста, потребували житла. Я подумала ,що це кращий варіант аніж довіритися зовсім незнайомим людям. Мені так буде і спокійніше.


На договорі я наполягати не стала, все ж знайомі ми чимало часу. Та вже незабаром вони переїхали. Ми домовилися з терміном і сумою оплати, та я зі спокійною душею пішла до дому. Оплата приходила завжди вчасно, ніяких скарг від сусідів не було.


Пройшло вже пів року, оскільки ми спілкування не підтримували, то я вирішила навідатися до них у гості, та заодно подивитися на стан квартири.


Чесно кажучи, до побаченого я зовсім не була готова. На кожному кроці лежали папірці з їжі, та ще до того у квартирі стояв жахливий сморід. Напевно, відтоді як вони сюди перебралися ніхто ще і не прибирав тут. Я є зовсім не конфліктна людина, тому я не змогла нічого сказати, та мовчки пішла звідти.


Тепер не знаю, чи правильно я вчинила. Стримує мене все ж те, що за оренду вони оплачують вчасно, та і йти їм нікуди. А з другого боку, через декілька місяців я і не впізнаю свою квартиру в цьому безладі. Та і наші хороші стосунки я руйнувати не хочу. Як-не-як ми не чужі люди.

 

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

15 + seventeen =

Як-не-як ми не чужі люди