Якось до Василя Степановича навідалася онука Наталя. Вона вперше приїхала додому за багато років та відразу знайшла дідуся. Наталя оглянула старий будиночок, швидко зібрала дідусеві речі та забрала Василя Степановича до свого нещодавно купленого ошатного будинку на околиці міста

Невеличке Богом та людьми забуте село, де прожив усе своє життя Василь Степанович, потихеньку занепадало. На його вулиці майже усі подвір’я пустували і лише в одній хатині, так само, як і він, самотньо, жила Галина.

Вона давно овдовіла, та так і не вийшла повторно заміж. Єдину доньку виховувала сама. Розривалася між двома роботами. Добре, що хоч жити було де. Від покійного чоловіка залишилася однокімнатна квартира. Донька закінчила університет, але влаштовуватися на роботу не поспішала: там важко працювати, там мало платять, а там – не престижно. Із заміжжям також не складалося. Нарешті донька вийшла заміж. Зять був гарною людиною, але за душею нічого не мав. Усі разом жили у Галининій однокімнатній квартирі. Коли народився онук, стало зовсім тісно. Тоді й відправили Галину у село. А вона змирилася.

Галина, яка давно вже звикла бути сама, якось і не помітила, як все частіше засиджувалася за розмовами із Василем Степановичем. А той годинами розказував кумедні історії та анекдоти і з оптимізмом запевняв, що все буде добре.

Однієї днини до Василя Степановича навідалися несподівані гості. Приїхала онука Наталя, яка вже років десять працювала за кордоном і за тривалий час вперше приїхала додому. На жаль, після смерті батьків, вона на декілька років втратила будь-який зв’язок зі своїм єдиним родичем – дідусем. Наталя оглянула старий дідів будиночок та категорично заявила, що тут жити не можна. Наказала Василю Степановичу зібрати найцінніші для нього речі, а сама поїхала облаштовувати для нього нещодавно куплений будинок на околиці міста, де і сама через декілька років планувала оселитися назовсім.

І Галина засумувала. Вона вже звикла до такого приємного товариства Василя Степановича і боялася знову залишитися сама.

Галино, а переїжджай зі мною. Будемо разом за будинком наглядати та віку доживати. Я з онукою уже все погодив. Вона лише рада, що не сам буду, – несподівано заявив Василь Степанович.

Галина погодилася і, нарешті, зажила життям, про яке навіть не мріяла. Затишний будинок з усіма зручностями. Власна кімната. Сучасна побутова техніка. Тут тобі і садок, і невеличкий город.

Онука Наталя допомогла стареньким влаштуватися та знову поїхала за кордон.

Про доньку Галина згадувала часто, сподіваючись, що у неї все склалося добре, все-таки рідна кровинка, але з власного життя викреслила її назовсім. Та якось донька, неочікувано, з’явилася на порозі нового помешкання матері. Заявила, що чоловік її покинув і сина забрав, мовляв, вона погана мати. Ніби погрожує забрати й квартиру.

Галина доньку вислухала. На докори, що, ти он як тепер живеш, а я ледве зводжу кінці з кінцями, вирішила не зважати і допомагати доньці не стала. Та і чим допомогти, якщо сама своїм теперішнім життям добрим людям завдячує. Доньці варто вже самій зі своїми проблемами справлятися. Щодо квартири, то Галина також не турбувалася, адже без її дозволу, як власниці, продати її не можна. То ж на вулиці донька не опиниться.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

14 − twelve =

Якось до Василя Степановича навідалася онука Наталя. Вона вперше приїхала додому за багато років та відразу знайшла дідуся. Наталя оглянула старий будиночок, швидко зібрала дідусеві речі та забрала Василя Степановича до свого нещодавно купленого ошатного будинку на околиці міста