Якось, коли Артемові було вже пів року, ми дружиною збирались на весілля до друзів й вирішили попросити мою маму кілька годин посидіти з онуком, на що вона відповіла різкою відмовою

Коли я одружився вперше мама вирішила, що вона – незамінна помічниця та порадниця моїй дружині у всіх справах. Мама розповідала Ганні, як варити борщ, прибирати та навіть як одягатись. А коли на світ з’явився наш сина Артем, мама й взагалі вирішила, що його виховання – її обов’язок, з яким ніхто не справиться краще. Своїми нескінченними порадами мама настільки роздратувала дружину, що та якось не витримала й наговорила мамі зайвого.

Звичайно, Ганну я не виправдовую, зрозуміти її можна – молода мама, тільки після пологів, нестабільний сон, дитячий плач, а тут ще й свекруха на вухо постійно: «Неправильно купаєш», «З пляшечки годувати не можна», «А я так не робила». Словом, я став на захист дружини й попросив маму не надокучати Ганні. Але мама замість того, аби визнати провину, образилась настільки сильно, що повністю припинила спілкування з невісткою. Якось, коли Артемові було вже пів року, ми дружиною збирались на весілля до друзів й вирішили попросити мою маму кілька годин посидіти з онуком, на що вона відповіла різкою відмовою: «Не захотіла невісточка до моїх порад прислухатись, то нехай тепер няню викликає.»

Що робити? Ми й справді викликали няню й зі спокійною душею пішли на весілля. А мама, яка думала, що ми будемо її впрошувати, ще більше розлютувала на невістку й почала про неї розпускати плітки. Я, як міг, намагався це присікти й зупинити маму, але вона не збиралась припиняти. Згодом усі мої родичі, наслухавшись маминих «правдивих» історій про мою дружину почали косо на неї дивитись.

Бідну жінку це повністю зламало й вона вирішила, що не витримає більше. Якось, дізнавшись про чергові плітки моєї матері, Ганна не витримала й, зібравши речі, пішла від мене. Сина також забрала. Я намагався її повернути, але не вийшло.

«Ти ж розумієш, що твоя мама не дасть мені спокійно жити, – плачучи говорила дружина, – а як так не можу. Не хочу, щоб вона й надалі отруювала наше життя.»

Я зрозумів, що повернути дружину не вийде, тому вирішив жити далі. З сином я бачився та й з Ганною у мене стосунки були непогані. Вона сама познайомила мене з Ларисою, яка пізніше й стала моєю другою дружиною.

Побачивши Ларису, моя мама вдавала, що полюбила її з першого погляду. Вона називала її донькою й намагалась всіляко підтримувати з нею теплі стосунки. Але коли Лариса завагітніла, моя мама знову взялась на своє.

«Цього тобі їсти не можна», «Одягайся тепліше, щоб дитина народилась здоровою», «В хаті прибирай ретельніше, бо скоро малюк народиться, а у вас тут пилюка».

Мама почала приходити до нас щодня, не зважаючи на те, доречний її візит чи ні. Вона могла прийти пізно ввечері й залишитись ночувати, могла ж з самого ранку стояти на порозі, не цікавлячись тим, які плани у нас на ранок.

Якось моя дружина, вчергове вислухавши від моєї мами лекцію про те, як слід одягатись вагітній жінці, не витримала й сказала моїй мамі, що сама в стані вибрати собі одяг.

Як і варто було очікувати, мама образилась й перестала спілкуватись з Ларисою. І, як і минулого разу, мама почала розпускати чутки про дружину.

Дружина плаче й говорить, що готова подавати на розлучення.

Я уже не знаю, як мені діяти, аби мама не зруйнувала й цей шлюб. Що ви порадите?

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

two + 13 =

Якось, коли Артемові було вже пів року, ми дружиною збирались на весілля до друзів й вирішили попросити мою маму кілька годин посидіти з онуком, на що вона відповіла різкою відмовою