Якось я попросила в чоловіка п’ятдесят гривень, щоб купити на роботу шоколадку до кави. Він, змірявши мене поглядом, сказав, що в нас вдома є мука, яйця й цукор і якщо я хочу собі чогось до кави, то можу спекти сама, а витрачати гроші на подібні «дурниці» – нераціонально

Я вийшла заміж за Сергія в доволі свідомому віці. Мені було двадцять вісім, на той час я працювала бухгалтером на великому підприємстві, заробляла непогано. Тож усі весільні витрати зі сторони нареченої покрила своїм коштом, не взявши ані копійки від батьків.

Сергій працював кур’єром у нас на підприємстві, власне, так, ми з ним і познайомились. Заробляв він значно менше за мене, але я вирішила погодитись на його пропозицію після весілля зробити бюджет спільним, адже ми тепер одна сім’я. Я хотіла бути ідеальною дружиною й дати чоловікові право бути головою родини, але він виявився доволі деспотичним.

Чоловік почав відкладати більшу частину наших спільних доходів «на чорний день». Звичайно, я й раніше робила певні заощадження, але навіщо відкладати таку суму мені було незрозуміло. Жили ми у власній квартирі, яка залишилась мені від бабусі. Машина у мене була, Сергій пересувався на службовій. У нас не було потреби відкладати більшу частину доходів.

З початком нашого сімейного життя, я відчула, що таке «просити гроші в чоловіка». На роботі я нараховувала Сергієві заплату, а вдома він «забирав» ще й мої гроші, видавши мені з них частину на кишенькові витрати. Я відчувала себе дуже принизливо, просячи в чоловіка кілька гривень на колготи або пудру. Він кожного разу допитувався в мене, навіщо мені той чи інший предмет гардеробу, якщо я його не використовую щодня. Тому про покупку нових речей не могло бути й мови! Чоловік якось сказав, що для того, щоб перезимувати жінці достатньо однієї пари чобіт, тому нові ми купимо, коли мені зовсім не буде, що взути!

Якось я попросила в чоловіка пятдесят гривень, щоб купити на роботу шоколадку до кави. Він, змірявши мене поглядом, сказав, що в нас вдома є мука, яйця й цукор і якщо я хочу собі чогось до кави, то можу спекти сама, а витрачати гроші на подібні «дурниці» – нераціонально.

В той момент я зрозуміла, що поряд зі мною людина, яка ніколи не зможе зробити мене щасливою! Ще зараз я працюю й непогано заробляю, а коли сидітиму вдома з дитиною, то не те, що про шоколад, а й про хліб з маслом доведеться забути!

Того вечора я зібрала речі й пішла. Не стала навіть забирати у Сергія наші спільні заощадження, нехай має, якщо для нього це головне. А я ще знайду людину, яка любитиме мене, а не мої гроші!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

fourteen − 14 =

Якось я попросила в чоловіка п’ятдесят гривень, щоб купити на роботу шоколадку до кави. Він, змірявши мене поглядом, сказав, що в нас вдома є мука, яйця й цукор і якщо я хочу собі чогось до кави, то можу спекти сама, а витрачати гроші на подібні «дурниці» – нераціонально