Якщо хочеш ходити по дорогих закладах, треба було почати зустрічатися з бізнесменом, а не простим хлопцем!

Мені майже тридцять. Маю свій маленький бізнес – печу торти на замовлення. Звичайно, заробляю не мільйони, але останнім часом справи пішли в гору, маю достатньо замовлень, тому можу забезпечити собі більш-менш пристойне існування. Орендую квартиру в хорошому районі, можу дозволити собі хороші речі, відпочинок за кордоном.

Чоловіка поки нема, але нещодавно почала зустрічатись з хлопцем, який на два роки молодший.

Звати його Олексій, працює менеджером середньої ланки. Спілкування з ним мені дуже подобалось. Інколи здавалось, що це саме та людина, на яку я чекала все життя. Якби не один момент.

Я уже кілька разів помічала, що Олексій дуже тяжко розлучається з грошима. Він трясеться над кожною копійкою і боїться, щоб не витратити зайвого.

Так, я розумію, що зарплата у менеджерів не найбільша. Та і, взагалі, з віком зрозуміла, що економити треба. Але в Олексія економія межувала із жадібністю.

Словом, зустрілись ми в кафе. Ні, не в такому кафе, де грає гарна музика, на столиках стоять живі квіти, а обслуговують ввічливі офіціанти. Це була придорожня забігайлівка, де грало радіо, на барі ганчіркою протирала склянки якась сварлива жінка, а за всіма столиками сиділи нетверезі відвідувачі.

Від запаху тютюну мені стало по собі і я запропонувала піти звідси. Олексій образився, що я не оцінила його вибір.

– Зовсім непогане кафе, – незадоволено сказав хлопець, – могли б трохи тут посидіти.

– Вибач, але у мене алергія на тютюн, – намагалась пояснити, – ходімо краще в інше місце.

– Знову ти хочеш у якесь дороге місце, де чашка кави коштує, як пів моєї зарплати! – Олексій почав кричати – Якщо хочеш ходити по дорогих закладах, треба було почати зустрічатися з бізнесменом, а не простим хлопцем.

Олексій випустив мою руку зі своєї й пішов у іншу сторону.

Я стояла й не знала, що мені робити. Врешті, викликала таксі й, плачучи, поїхала додому.

Уже вдома, прийнявши ванну і трохи заспокоївшись, почала тверезо оцінювати ситуацію. Сьогодні був мій день народження. Я не говорила Олексію, бо не хотіла ставити його в незручне становище, адже йому б довелось купувати мені подарунок. Просто запитала, чи можемо ми сьогодні сходити в кафе. Не в фешенебельний ресторан, де і справді можуть бути ціни, занадто високі для Олексія, а у кафе, щоб випити кави з десертом.

Звичайно, я могла б і сама спекти щось вдома, як часто робила, але сьогодні хотіла відпочити від кухні й провести час з дорогою людиною.

Мені не потрібно було пафосу, квітів, подарунків, гучних слів – просто затишне місце і тихий вечір.

Але вийшло навпаки. Олексій запросив мене в закурений бар, де заварюють розчинну каву з пакетика, а на десерт можуть запропонувати пачку фабричного печива. За що таке ставлення до мене?

Невже менеджер не може дозволити собі зводити дівчину в кафе? Я ж не вимагаю зірку з неба! Це елементарні речі, в яких мене мій хлопець обмежує!

Звичайно, я сама можу заплатити за десерт в кафе, навіть сама собі його приготувати, річ не в тому. Але навіщо мені тоді стосунки?

Зваживши всі «за» і «проти» я вирішила, що, справді, вони мені не потрібні.

Пізно ввечері зателефонував Олексій. Спільні друзі сказали йому, що в мене сьогодні день народження. Він вибачався, пропонував завтра зустрітися в будь-якому кафе, в якому я захочу. Навіть казав, що квіти мені подарує.

Я сказала, що якщо мені будуть потрібні квіти, я куплю їх собі сама. І поклала слухавку.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

2 × 4 =

Якщо хочеш ходити по дорогих закладах, треба було почати зустрічатися з бізнесменом, а не простим хлопцем!