З братом ми зустрічаємося часто. Він приїжджає до мене в гості. Петро живе в селі. Кожен раз він привозить багато м’яса, молочних продуктів, повидло. Для мене його приїзд – справжнє свято. Одного разу він попросив мене про допомогу. Але я більше нашкодив. Так довго петрові я ще не брехав.

Мій старший брат зажди намагається мені допомогти. Я знаю, що в будь якій ситуації він мене виручить. Ще з самого дитинства мама вчила нас ділитися та поважати один одного. Петро працював на фермі. Щотижня він давав мені свіже м’ясо, овочі з грядки та багато смачної випічки.

Мені було не зручно брати в нього все це. Але зізнаюсь чесно, він суттєво мене виручає. Бо життя в місті досить дороге. А на продукти я дуже багато витрачаю. Одного разу я таки вирішив відмовитися. Не можу вічно користуватися його добротою.

Я живу далеко від дому. Після університету знайшов роботу і залишився у місті. Брат має свою сім’ю. Він живе і працює в селі. За правилами на його місці мав би бути я. Бо батько залишив заповіт і переписав будинок на мене. Але я віддав житло Петрові.

Він думає, що винен мені і хоче відкупитися таким чином. Але я подарував будинок. Мені зовсім не треба його. Так я і брату пояснив. Одного разу Петро попросив мене про допомогу. Справа в тому, що сестра його дружини хоче вчитися там, де я колись здобував освіту. І він сказав, щоб я зустрів її і допоміг з адаптацією у місті.

Я, звісно, погодився. Але проблема була в тому, що Вероніка брехала моєму брату. Вона переїхала жити до свого хлопця і разом з ним буде працювати. Мене вона поросила, щоб я просто погоджувався і не говорив нікому її таємницю. Я так і робив. Мені зовсім це не подобалося.

Час минав. Я постійно відчував себе винним, бо знав, що брехня ні до чого доброго не приводить.  Так тривало пів року. Петро приїхав до мене. На цю зустріч я довго чекав. Розмова була довга. Ми згадували дитинство. А ще брат знову привіз мені багато продуктів, повидло, м’ясо.

– Брате, дякую тобі, що ти мені завжди допомагаєш. Коли я попросив, щоб ти ознайомив Вероніку з містом і університету, ти не відмовив. До речі, як вона?

– Та вчиться, напевно.

– А де вона живе? У гуртожитку?

– Ні, на квартирі.

– Хіба? Вона казала, що ти допоміг їй влаштуватися там.

– Брате, пробач мені. Але Вероніка вам брехала і я став її допомагати в цьому. Насправді, вона живе зі своїм хлопцем. І не вчиться, а працює.

Після розмови з братом, мені стало легше. Петро мене зрозумів. Він просто був здивований, що я зміг брехати так довго. На щастя, мені вистачило сили зізнатися в усьому. Петро не хотів розповідати це дружині. Вирішив не вмішуватись у їхні з сестрою справи.

Життя знову повернулося у звичне русло. Брат працював на фермі, а я займався своїми справами у місті.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

three × one =

З братом ми зустрічаємося часто. Він приїжджає до мене в гості. Петро живе в селі. Кожен раз він привозить багато м’яса, молочних продуктів, повидло. Для мене його приїзд – справжнє свято. Одного разу він попросив мене про допомогу. Але я більше нашкодив. Так довго петрові я ще не брехав.