З грошима стало геть сутужно. В цей момент мені зателефонував батько

Коли я одружувався з Василиною, батьки були проти, адже вважали, що я гідний кращої жінки. А краща, в їхньому розумінні – багатша. Річ у тому, що Василина – сирота, яку виховувала бабуся. Коли я вперше попав додому до коханої, то був просто шокований тією гнітючою бідністю, в якій доводилось жити дівчині. У них з бабусею була напіврозвалена хата, в якій із меблів було тільки дубове ліжко та стіл. Я ледве не заплакав, коди дізнався, що вони тижнями не їдять нічого, крім картоплі, яку вирощують на городі.

Але мене це не злякало. Я кохав Василину і вирішив, що одружусь з нею з благословіння батьків, або без нього. Звичайно, вони були проти мого шлюбу. Батько говорив, що єдиний мій шанс стати людиною – вибрати дружину зі свого оточення (адже батьки в мене доволі заможні) й тоді в мене буде все. Я прекрасно розумів, що якщо одружусь з Василиною, батьки не фінансуватимуть мене й мою сім’ю, ба більше, тато не захоче, щоб я навіть працював разом з ним на його фірмі.

Та я вирішив, що сам досягну всього, що хотів. Ми з Василиною зіграли скромне весілля, адже тільки на таке вистачило наших заощаджень і почали своє не менш скромне життя під стареньким дахом будинку бабусі дружини. Звичайно, власними силами я зробив мінімальний ремонт, але все ж хатина виглядала жалюгідно…

За кілька місяців після весілля, Василина сказала мені, що чекає дитину. Для нас ця новина не стала аж надто радісною, адже наше фінансове становище продовжувало очікувати кращого. Як з’ясувалось, моя освіта фінансиста не настільки має попит, як я думав. Тому жили ми тільки на вчительську зарплату Василини та пенсію її бабусі. Але останнім часом бабуся почала дуже хворіти, тому більша частина коштів йшла на її лікування.

Новина про те, що я скоро стану батьком змусила мене більш активно продовжити пошуки роботи. Зрозумівши, що роботу за фахом я, швидше за все, не знайду, я вирішив піти працювати будь-куди.

Я знайшов роботу на будівництві різноробом. Заробляв копійки, але це було хоч щось. Та за місяць бабусі не стало. Окрім витрат на прощальну церемонію, додались ще одні: як з’ясувалось, у Василини є дядько, який претендує на бабусину хату. Аби він не виселив нас звідти, мені довелось сплатити йому чималу суму, яку ми відкладали на народження нашої дитини. З грошима стало геть сутужно. В це момент мені зателефонував батько і замість того, щоб підтримати, почав ще більше нагнітати:

– А я тобі говорив, – почав він, – що тебе та Василина до злиднів доведе? Говорив?

– Це не твоя справа, тату, – я намагався його заспокоїти, – у нас все добре, ми самі справимось зі своїми труднощами.

– Справляться вони, – хмикнув батько, – та що ти без мене можеш? Ви з дружиною скоро від голоду зуби на полицю покладете, а ти тут вдаєш господаря ситуації. Треба було батьків слухати!

Я чудово розумів, що тато, швидше за все, чекає, коли я прийду до нього з повинною, скажу, що він мав рацію, що я нічого не можу без їхніх з мамою грошей та зв’язків й попрошу про допомогу. Можливо, якби ставлення батьків до дружини було кращим, я й попросив би в них допомогти. Але взяти гроші в батьків при таких обставинах – означає погодитись з їхнім твердженням, що моє одруження з Василиною – помилка. А це вже занадто!

Я вислухав знущання тата й поклав слухавку. Я нікому не дозволю поливати брудом мою дружину. Краще шукатиму ще одну роботу, або навіть дві. Працюватиму день та ніч, аби ніхто не зміг дорікнути шматком хліба мене та моїх рідних!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

three × one =

З грошима стало геть сутужно. В цей момент мені зателефонував батько