З татом вперше поїхали на річку

Був дуже жаркий літній день, в місті стояла жара, що аж асфальт парував. Був вихідний день, мені десять років, і ми з татом самі без мами вирішили поїхати на річку поблизу. Взяли з собою рюкзаки, в них склали перекус із собою. Сезонні овочі, огірочки, помідорчики, зелень. Взяли з собою шматок м’яса запеченого та сала, щоб посмажити на багатті. Шматок домашнього твердого сиру.

Так от міським транспортом, по шаленому міському пеклу за хвилин сорок ми допхалися до тієї річки. Ще пішки хвилин десять за поворотом і нарешті ми побачили омріяну воду. Річка була не дуже прозорою через те, що дно було з мулом, але сама вона досить чиста тому, що вода проточна. Сама річка з дуже стрімкою течією і холодною водою, але в той жаркий день нам це підходило.

Ми розстелили наші покривала та розклали нашу провізію для перекусу, і вирішили трохи скупатись для початку. Раніше як розповідали мені батьки ця річка використовувалась у цілях підприємства. В ній замочували дубові бочки для того, щоб вони набухали, а потім були стійкі до вологи. З боку був завод який і займався виготовленням продукції у цих бочках. Я його так і не бачила тоді.

Ми з татом зайшли у воду, вона і справді була холодною, нас це не злякало. Плавали ми добре, але течія була настільки сильною, що нас знесло. Понесло до зробленої власноруч дамби. А вона складалась із двох зварених поручнів в поперек річки та перекладеними балками із дерева, які вже перегнили від води. Коли вода підштовхнула нас до дамби не було більше можливості триматись за, щось окрім металевого поручня. Який був дуже слизьким, і мокрими руками це було робити неможливо. Ми полетіли в низ, я побачила як тато перевернувся в низ головою і шубовснув з дамби як із водоспаду. Йому пощастило, течія його випхала і його понесло далі. А я падаючи в низ попала під дамбу. В той момент я відчувала, що сиджу просто під водою я бачу, що робиться через площу води переді мною, але не можу вибратись. Ти як сидиш по ту сторону маленького водоспаду із середини. Мені здавалось, що це тривало декілька хвилин. На мене завалився тиск води та через те, що я легка, мене все ніяк не випихало течією. Для мене це був шок. Але за пару хвилин я вже зрозуміла як вчепилась за ще одну збиту з дощок дамбу в низу. Мене витягнув якийсь не знайомий мені дядько.

Вилізши з води ми з татом глянули один на одного, і в голові кожного з нас пробігла думка – добре, що живі. Вилізли ми з подряпинами та легкими синцями, обійшлися легко. Дійшли ми до нашого простирадла і провізії попили води, перекусили. Нас трусило від того адреналіну в крові, який ми отримали від пережитих емоцій. А можливо, ще й від тієї крижаної води яка була у річці. Більше ми з татом не пішли купатись в той день.

Просто провели його на березі річки та через трохи вирішили їхати до дому. По дорозі від пережитого нами ми не знали, чи варто це розповідати мамі. Хто знає, що могло б статись якби мене не витягнув той дядько із води. Приїхавши до дому, все ж ми розказали мамі цю історію. Перше, що вона сказала – вас не можна відпускати самих. Більше ви нікуди не поїдете разом, тільки зі мною. День закінчився ми полягали спати.

З того моменту пройшло вже мінімум років десять, а я це дуже добре пам’ятаю. Я ніколи не боялась води, і не боялась плавати. Але я назавжди запам’ятала, що таке швидка течія в холодній, проточній річці. Своїх дітей я буду старатись оберігати та навчати, що купатись в таких незнайомих водоймах потрібно крайнє обережно. Адже рахую в той момент нам з татом просто пощастило. Після того ми ще багато разів їздили у відпустки, кожного року ми їздили літом на море. Плавати я вмію дуже добре. Вважаю, що нам пощастило тим, що в той момент ми відбулись декількома подряпинами та легким переляком, не більше. І тим, що це не запам’яталось як страх води на все подальше життя.

Більше того я записалась у басейн і це було стимулом навчитись плавати так добре, щоб такі ситуації більше не повторювались. Вже у свої вісімнадцять років в мене було звання кандидата у майстри спорту із плавання. Я думаю, що ця ситуація стала стимулом для того, щоб покращити свої вміння. Після того як я отримала кандидата у майстри спорту із плавання я вирішила, що цього буде достатньо і завершила із спортом. Там я і познайомилась зі своїм хлопцем.

Ми познайомились часто плаваючи на сусідніх доріжках у басейні. Я вирішила, що це доля, якщо він міг розгледіти в мені красиву дівчину яка йому сподобалась. Уявіть собі у гумовій шапочці для плавання, в окулярах для пірнання, без макіяжу звичайно і в спортивному купальнику. Якщо він бачив мене такою, і зміг там запросити на побачення це означало, що боятись уже мені нічого. Одного вечора після тренування ми пішли на наше перше побачення. Я рада, що моє спортивне захоплення допомогло мені в особистому житті. Ніколи не знаєш де втратиш, а де знайдеш.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

two × two =

З татом вперше поїхали на річку