Давно мріяла переїхати до будинку в селі, що пустував після смерті батьків. Я вже 30 років пропрацювала медсестрою на державній роботі, тому хочу просто трохи тиші та природи для здоров’я.
Колись мої батьки теж жили у селі, дитинство там – найкращі спогади. Не треба мені гектарів картоплі, щоб було трохи грядок на огірочки, помідорчики; як мало треба для щастя.
Повернулась я до рідних країв, перші дні була одна насолода. Вранці прокидаєшся – миєшся холодною водою, миєш ноги у росі. Проте мою ідилію раптом вирішили порушити.
По сусідству жив дідусь, пам’ятаю ще як я тут жила він був дідусем, як таке можливо не розумію. Напевно такі противні люди живуть довго.
Якось я збирала траву на подвір’ї, а скосила її теж сама, роботу знаю і не цураюсь її. Дідусь починає підкидати якесь своє сміття, щоб я теж збирала. Чи як тільки вивішаю попраний одяг сушитись він завжди палить якесь сіно й дим іде на мій одяг, навіть вночі. Чи ще було, приїхала подруга в гості, ми сіли на подвір’ї, то він починає косити косаркою, що я й себе не чую, не те щоб подругу.
Я вирішила серйозно із ним поговорити, спитати чому він це робить. А він каже, що я тут приїхала і теж йому заважаю, не розумію чим. Він може мені не заважати, якщо я буду його наймати косити мені траву чи робити щось по господарству. Я кажу що мені цього не потрібно, бо сама справляюсь, але у нього інших варіантів не було.
Тому тепер за спокій у своєму домі мушу платити.
Щотижня потрібно чи ні у мене на подвір’ї коситься трава, ніхто й не питає чи маю я на це кошти. Зате ходжу в одязі який не пахне димом та до мене можуть прийти гості.
Як боротись із дідусем – не знаю.
