Загублене дитятко

Мій солодкий суботній вранішній сон був нахабно перерваний гучними ударами прямо за стіною. Спросоння довго не могла прийти до тями. «За що це мені!» – прокричала до невідомого співрозмовника і накрила голову подушкою. На мить усе стихло, ніби мене і справді хтось почув. Та щастя тривало недовго. За стіною почало щось гуркотіти, мабуть, пересували меблі.

Я уже було підірвалася бігти розбиратися, хто посмів порушити мій спокій, та згадала, що бачила звечора оголошення у під’їзді, в якому новий сусід із квартири поряд попереджав про ремонтні роботи й просив вибачення про тимчасові незручності. Якщо запам’ятала правильно, то припинити це неподобство обіцяли о шостій годині вечора. Доведеться потерпіти.

Цілий день я слухала як, ніби у самісінькій моїй голові, щось грюкало, стукало, дзижчало, гуділо, гуркотіло, падало, пересувалося… Нарешті, як і обіцялося, після шостої години стало тихо. Тільки но я блаженно розтягнулася на дивані та приготувалася подивитися улюблений фільм, як у мого крихкого спокою з’явився новий подразник. Прислухалася, здається, хтось плаче за дверима. Жалібні звуки і не думали припинятися, то ж я, стиснувши свою волю в кулак, вийшла на сходовий майданчик. Разом зі мною майже синхронно відчинилися двері сусідньої квартири й тепер ми удвох з доволі симпатичним молодим чоловіком, моїм новим сусідом, як я здогадалася, розгублено роздивлялися досить таки вгодовану особину сімейства котячих. Котище дивилося на нас жалісливими очима-блюдцями та продовжувало видавати звуки, так схожі на дитячий плач.

– Ти звідки тут узявся? Не схожий на нічийного, – звернувся уже до мене молодик й узяв котяру на руки. – Ситенький, чистенький, з ошийником. Мабуть, заблукав. Що ж із тобою робити? Спробуємо знайти твоїх господарів. Допоможете? – знову подивився на мене.

– Допоможу, – після недовгих роздумів погодилися я.

– Вас як звати? Мене – Костя. Я ваш новий сусід, – простягнув руку для привітання чоловік.

– Дуже приємно. Олена, – не розгубилася я.

Довгих дві години ми блукали від квартири до квартири спочатку у нашому під’їзді, потім у сусідніх, доки знесилені не повернулися назад.

– Я не можу його до себе взяти. У мене вдома пес. Вони з цим кошарою точно не потоваришують. – оголосив Костянтин, передаючи мені кота.

– Я також не можу його взяти, – відскочила я як ошпарена. – Ви нічого не подумайте! Я котів дуже люблю, але на цьому мій досвід спілкування з ними й закінчується. Я просто не знаю, що з ним робити, – не здавалася я.

У словесній перепалці все-таки переміг Костянтин, використавши залізні аргументи: по-перше – це ненадовго і скоро ми знайдемо господаря приблуди, по-друге – він мені допоможе за котом доглядати, по-третє – я просто зобов’язана узяти котяру до себе, бо я, бачите, його рятівниця, а сам чоловік просто проходив повз.

Вперше за довгий час я спала не сама. Цілісіньку ніч котище лоскотав своїм хвостом мені то вухо, то ніс, то п’ятку.

Від самого ранку завітав Костянтин і ми розпочали активні пошуки котячого господаря: передивилися усі оголошення про втрачених тварин у соціальних мережах, заразом і своє розмістили там же, надрукували оголошення, щоб розклеїти їх на вулиці.

– Ходімо клеїти? І кота заразом вигуляємо, – підморгнув мені Костянтин і ми пішли, як виявилося, на нашу першу, з багатьох наступних, спільну прогулянку.

Господарка котяри знайшлася буквально на наступний день.

– Дитятко моє! – увірвалася до моєї квартири екстравагантного вигляду жіночка поважного віку. – Ти плакав тут без мамочки? Моє маленьке Дитятко.

Виявляється кота так і звали, Дитятко. Господарка залишила вихованця на один день у своєї подруги у будинку навпроти, а та недогледіла Дитятко.

Ніби й небагато часу був у мене Дитятко, а шкода було розставатися.

Для нас із Костею він став ніби талісманом, адже несподівано звів разом, пов’язав наші долі. Вже зовсім скоро ми переїхали жити разом в одну квартиру і, попри Костіного ньюфаундленда Річі, узяли на виховання котика дуже схожого на Дитятка.

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

three × four =

Загублене дитятко