Моя самотня сестра пізнім осіннім вечором поверталася з роботи. На дворі крапав легенький дощик. Пришвидчивши хід, Наталя подумки бачила як в теплій хатині п’є гарячу каву, і тут за рогом почувся плач.
Наталя не могла пройти осторонь, тому вирішила дізнатись, що сталося і чим може допомогти.
Там у темряві вона побачила замурзаного хлопчика, з вигляду років 4-х, який не припиняв плакати.
Не задумуючись Наталя відвела малого до себе. Вдома вона вимила хлопчика, нагодувала смачними варениками зі сметаною і напоїла запашним чаєм.
Після того як хлопчик наївся, вона почала розпитувати його про все.
Маленький Богданчик, як виявилось був сиротою, виховувала його бабуся, а після її смерті малий просто опинився на вулиці.
Весь наступний день на роботі Наталя мучилась у сумнівах.
Зранку вона заходила в органи опіки, де ствердно почула, що дитину негайно потрібно віддати в дитячий будинок. Та вона розуміла, що це не найкраще місце для такого хорошого хлопчика, як Богданчик.
Ближче до вечора, Наталя прийняла для себе остаточне рішення — усиновляти Богданчика. Тяганина у цій справі була довгою, проте Наталя зуміла не впадаючи у відчай оформити усі потрібні документи.
Ось так і живуть тепер щасливо удвох.
