Зате я зрозуміла, що такі «родичі» мені більше не треба

Зате я зрозуміла, що такі «родичі» мені більше не треба

Приїхала до нас сестра з чоловіком.

Наталя старша за мене на десять років. Коли загинули наші батьки їй було двадцять чотири, вона була заміжньою й з двомісячним сином. А мені було чотирнадцять – ще зовсім дитина. От і взяла мене Наталка жити до себе. Тому до повноліття я жила під їхнім дахом. І, начебто, благе діло сестра зробила, всі люди її хвалили, мовляв, така «мати Тереза», та, насправді, все було трохи інакше.

Гроші, які мені виділяла держава як сироті, сестра забирала, мовляв, я ще зовсім мала, а вона їх правильно використає та й годувати мене теж не безкоштовно. Я ніколи не противилась, бо, окрім, Наталки у мене нікого не було. Спала у їхній двокімнатній квартирі я в одній кімнаті з племінником Сергійком, бо посеред ночі його потрібно було колихати.

Зранку сестра мене будила о шостій – треба ж їсти наварити, не даремно ж мушу тут жити! Потім, після школи, я спішила, щоб допомогти сестрі помити, попрати, прибрати… Не хочу жалітись, але ті чотири роки, що я прожила в домі сестри були для мене найтяжчими. Я була неймовірно щаслива вирватись з-під її «опіки»! Тому всі неприємності гуртожитку були для мене полегшенням, а не покаранням!

Після завершення інституту я вийшла заміж за свого одногрупника Дениса. Ми, два молодих журналісти, дивом, влаштувались в одне авторитетне видання й, на велике здивування всіх знайомих, почали непогано заробляти.

Зараз ми – успішна й реалізована пара. Живемо у власній квартирі, маємо по машині, кілька разів на рік їздимо відпочивати. Звичайно, це не показник успіху, але я, проста сирота, колись про це й мріяти не могла.

Але, коли у нас із чоловіком почало щось виходити – про моє існування згадала сестра. То їй позичити на ремонт потрібно, то син захворів – як не допомогти племіннику на лікування?!

От і сьогодні зранку Наталя зателефонувала й сказала, що вони з чоловіком хочуть до нас заїхати. У нас із Денисом були іншій плани на єдиний вихідний, але довелось усе скасувати.

– Ой, привіт, Галочко, – почала мене обіймати сестра, – а ми тут подумали, що треба сестричку навідати! Давно не бачились!

Ми з чоловіком переглянулись. Два тижні тому сестра приїхала теж «привітатися», але в ході розмови розплакалася, що їй нема в чому йти на випускний до сина, а потім «випадково» побачила у мене в шафі нову дизайнерську сукню, яку я купила на весілля подруги й своїми сльозам змусила мене «позичити її на один день».

– А ти, Наталочко, – кажу, – напевно сукню мені привезла. На наступному тижні я йду на весілля – вона мені потрібна.

Та сестра зробила «сумне» лице.

– Ой, Наталочко, – вона намагалась видушити сльози, – там така ситуація… Не знаю, як сказати… Я твою сукню порвала. Але ти не хвилюйся, я тобі гроші поверну… Я ті, що ми Сергійкові на навчання збирали, візьму й поверну. Сама розумію, що сукня дорога. А Сергійко цей рік пропустить – нічого страшного, поступить наступного року. Ми сукню тобі відшкодуємо.

Ми з Денисом переглянулись… Що робити? Не вимагати ж із сестри грошей за сукню, позбавивши тим самим племінника можливості навчатись?

– Нічого, – кажу, – не хвилюйся. Повертати мені нічого не потрібно. Порвала, то порвала.

– Дякую, тобі, Галочко, – сестра витирає сльози, – ти – справжня сестра.

Потім ми попили чай і вони поїхали.

Наступного дня телефонує мені Наталя.

– Слухай, Галочко, – голос у сестри занадто солодкий, – наш Сергійко надумав на журналістику поступати. А у вас із Денисом у вас там зв’язки. То ми тут й подумали: може поговорите там, щоб Сергійко на бюджет поступив?

– Я запитаю, – сказала я й поклала слухавку.

Переді мною постала дилема: допомогти сестрі й зрадити своїм принципам, адже я не люблю за когось просити – це неправильно, чи виявитися чесною, але безсердечною сестрою і тіткою?

Поки я думала, вирішила зайти на сайт оголошень і придивитись собі сукню на весілля подруги. Та, на мій превеликий подив, я побачила свою дизайнерську сукню, яку сестра, нібито порвала на випускному, на фото в ідеальному стані із етикеткою й в оригінальному чохлі – все так само як я дала Наталі. Ще й підпис: «Нова сукня, не одягнута жодного разу. Продаю тому, що не підійшов розмір.» А ціна вказана була вдвічі більшою, ніж я за неї заплатила. А внизу був вказаний номер телефону…Наталі!

Оце так поворот!

Беру свій робочий телефон, який ніхто із родичів не знає й набираю номер сестри.

– Я з приводу сукні. – Я намагаюсь максимально змінити голос. – Ви її ще продаєте?

– Так, – радісно відповідає Наталя, – але ціна на неї трішки зросла – самі розумієте, дизайнерська річ.

– Добре, гроші для мене – не головне, – відповідаю зміненим голосом, – давайте через годину зустрінемось в центрі.

Наталя погодилась.

Зараз збираюсь на зустріч. Уявляю, яка у сестри буде реакція. Зате я зрозуміла, що такі «родичі» мені більше не треба!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

5 × 2 =

Зате я зрозуміла, що такі «родичі» мені більше не треба