Жінка не була впевнена, що її зрозуміють, але мовчати далі не могла

У Маргарити з Орестом не виходило завести дитину. За два роки спільного життя, чого тільки вони не пробували – усе марно. Орест дуже хотів стати батьком, але лікарі говорили, що він безплідний.

Маргарита потішала чоловіка, але його горю не було меж. Жінка довго дивилась на його страждання і розуміла, що таємниця, яку вона приховує або підкосить чоловіка остаточно, або стане останньою надією.

Жінка не була впевнена, що її зрозуміють, але мовчати далі не могла. Врешті, чоловік повинен про це довідатись. Якось ввечері Маргарита підійшла до Ореста.

– Хочу з тобою поговорити, – несміливо почала вона, – не знаю, чи це правильно, але ти – мій чоловік і, я вважаю, маєш право знати.

Про що знати, кохана? – Орест відклав вбік книгу й уважно подивився на дружину.

– Пообіцяй, що вислухаєш мене і не засудиш.

– Хіба я коли-небудь тебе засуджував, люба? – Орест взяв Маргариту за руку. – Я уважно тебе слухаю.

– Словом… – Жінка на якусь мить завагалась, але набравшись рішучості, продовжила, – це сталось ще до нашого знайомства. Чотири роки тому. Я зустрічалась з одним хлопцем. Він говорив, що кохає мене, казав, що ми одружимось…

Жінка замовкла.

– Продовжуй, кохана, – підбадьорив Орест, – я готовий вислухати.

– Він казав, що у нас все буде добре, – продовжила розповідь Маргарита, – але коли він дізнався, що я вагітна – сказав позбутись від дитини. Я не стала брати такий великий гріх на душу і вирішила народити дитину. Я поїхала в інше місто, поки ще не було видно живота. Батькам сказала, що їду на пів року на курси. А сама там виносила і народила хлопчика. Назвала Васильком. Але змушена була залишити його в дитячому будинку. Сам розумієш, яка б слава про мене йшла містечком, якби всі дізнались, що я принесла в подолі! Тому я тихо повернулась додому і досі ніхто про це не знає. Ніхто, крім тебе…

Маргарита заплакала, а чоловік обійняв дружину.

– Люба, чому ти раніше нічого не говорила? Я б зрозумів тебе.

– Я боялась. Боялась осуду з твого боку, боялась, що не захочеш бути з жінкою, яка покинула свою дитину. Я часом навідуюсь до Василька, привожу йому продукти й одяг, але боюсь сказати тобі, що в мене є дитина від іншого.

– Маргарито! – Орест став серйозним. – Я не засуджую тебе. Погано, що ти приховувала це стільки часу, але добре, що знайшла сили зізнатись. Ми завтра ж поїдемо і заберемо малюка.

Наступного дня вони були вже біля дитячого будинку. На майданчику грався кучерявий світловолосий хлопчик. Маргарита покликала його на ім’я й він підбіг до них.

Орест дивився на дитину і розумів: ось вона його мрія – бути батьком для хлопчика.

Але усвідомлення того, що це не його син, а іншого чоловіка, не давало йому спокою. Орест привітався з маленьким Васильком, але не відчув того, що називається «батьківським інстинктом». Він, дорогою до дитячого будинку, уявляв собі все зовсім інакше.

Орест думав, що одразу відчує до дитини батьківські почуття. Думав, що хлопчик назве його татом і вони разом поїдуть додому, як одна щаслива сім’я.

Але так не сталось. Повернулись додому вони двох. Маргарита намагалась заговорити з чоловіком, про те, що його збентежило, але він замкнувся в собі.

Того вечора Орест пішов ночувати у вітальню на канапі, але цілу ніч не міг заснути – думки не давали йому спокою. З одного боку, він вчора сказав дружині, що готовий її підтримати й пообіцяв забрати хлопчика з притулку, але, з іншого боку, чому він має виправляти помилки молодості Маргарити?

Звичайно, він любить дружину і завжди любитиме. Він досі хоче від неї дитину. Але свою, а не чужу.

Ці думки, які роїлись в голові Ореста, зовсім не давали йому відпочити. Чоловік заснув тільки під ранок і побачив сон.

Сон був настільки чітким, що не запам’ятати його було неможливо. Оресту снилось, що він разом з дорослим світловолосим юнаком їздить рибалити, лагодить автомобіль. Йому снилось, як вони сидять на цій канапі й дивляться футбольний матч. Орест побачив у сні, як хлопець обіймає його і називає батьком.

Саме в цей момент, прямо у сні, Орест відчув приплив батьківських почуттів до тієї дитини, яку вони вчора відвідали.

Зранку Орест пішов у спальню до дружини й ліг поруч.

Просинайся, пора їхати, – він ніжно поцілував дружину.

– Куди? – спросоння запитала Маргарита.

Забирати нашого сина додому.

Того вечора вони повернулись додому втрьох. Більше ніколи в житті Орест не пошкодував, що вирішив забрати додому хлопчика, який став йому справжнім сином!

Оцініть статтю
Додати коментар

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

4 − 4 =

Жінка не була впевнена, що її зрозуміють, але мовчати далі не могла