Прийшовши на побачення зі знайомства в інтернеті, мене зустрів чоловік середнього віку у звичайному светрі та повсякденних джинсах. Це чудо, звали Геннадій. Чому я так сказала про нього, ви дізнаєтесь через декілька хвилин. Прогулюючись вже прохолодного осіннього вечора по парку, я бувши в колготках, на підборах і в платті сказала, що хотіла б присісти десь у кафе, зігрітись і випити чогось гарячого. На, що Геннадій відповів запитанням, а тобі що і так погано?
На, що я довела свою потребу того, що бажаю зігрітись, бо втомилась вже йти на підборах по бруківці, яку поклали ще пів століття назад. На, що він пробурмотів і затягнув мене в щонайближче кафе. І там він почав розпитувати, де я живу, і де працюю, і чи мені вистачає на моє життя? Я розповіла трохи про себе, але не стала вдаватись у подробиці. Але сказала, що шукаю чоловіка на якого зможу покластись у моменти спільного подружнього життя.
Після цієї фрази, до мене полетіло пряме та дуже відверте запитання. Що вам ще жінкам треба, окрім грошей?
На, що я відповіла, що якщо я захворію, або буду вагітна і деякий час через вимушені обставити не зможу ходити на роботу, я хочу бути впевнена в тому, що мій мужчина триматиметься дуже порядно в цей момент. Зробить все для мого хорошого самопочуття і візьме на себе фінансові зобов’язання і можливо навіть частину побутових обов’язків, які я не зможу виконувати. Я бачу біля себе того чоловіка, який буде для мене опорою і підтримкою в не залежності, щось сталось на цей момент чи ні. І я для цього чоловіка, буду теж старатись зі своєї сторони зробити все, що в моїх силах, для його приємного життя зі мною.
На цьому наше побачення закінчилось, по моїй ініціативі, я побачила, що цей мужчина точно не мій!
